Спойлер до бонусного розділу ГРІХЯ прокинувся не від шуму, не від кошмару, не від телефону, а від плачу. Тихесенького, але такого, що ріже по нервах. Того самого, який Лілія видає тільки тоді, коли або їй дуже боляче… або коли вона страшенно хоче якусь х*йню.Я різко підвівся, адреналін вдарив у груди.— Квіточко?.. Що трапилось? Тобі погано? Маленька рухається? Болить щось?..Вона лежить на боці, обіймає подушку, обличчя мокре, очі червоні.— Я… я хочу диню… — схлип.— Диню? — моргаю. — Зараз?— Захаре, — голос ламкий, як скло. — Мені потрібна диня. Така… солодка… соковита… жовта. Не зелена. І не пізня. І не переспіла. І… — вона знову плаче, закриваючи лице. — В нас її немає…Боже. Її накрило. Вісім місяців вагітності.Ніч. Третя, мать її, година і їй раптово треба диню.— Я зараз покличу охорону, — кажу максимально спокійно.Жінка різко піднімає голову, очі — величезні, образа космічних масштабів:— Вони привезуть не ту!!!— Ліля…— Вони привезуть ДОВБАНУ МЕРТВУ ДИНЮ, ЯКА ВИДИХНУЛА СВІЙ ОСТАННІЙ СОКОВИЙ ПОДИХ ДЕСЯТЬ ДНІВ ТОМУ!!! — вона вже майже кричить.— М… що?— Я ХОЧУ СВІЖУ! Свіжу!! Свіженьку! ЯКА ПАХНЕ ЛІТОМ! І СОНЦЕМ! І ДИТИНСТВОМ! І НЕ ЯК ТІ СУХІ ХРІНІ, ЯКІ ВОНИ ПРИНЕСЛИ МИНУЛОГО РАЗУ!!Я мовчу. Мені хочеться сміятися, але я ціную життя. Вона знову починає плакати.— Я знаааю, що це тупоооо… але я хочу диню…Сідаю поруч, беру її голову в руки, цілую в мокрий лоб:— Це не тупо. Ти носиш мою дитину. Якщо ти хочеш диню — ти отримаєш диню.Вона хлюпає носом:— Тільки… правильну…— Тільки правильну.Вона зітхає, вже заспокоюється, але все ще пхикає:— І не куплену охороною…— Добре.— І не з супермаркету…— Добре.— А з маленького приватного складу на Шевченка, де ми брали восени…— Ох, бл*дь… — видихаю. — Зрозумів.