[2/2]

При цьому навколо нього десятки людей, які нібито мають власні цілі, переконання, політичні інтереси й боротьбу за контроль над територією.
Проте значна частина цих інтересів існує переважно в діалогах. А мені пропонують повірити в масштабне протистояння інституцій, які часто виглядають як кілька чоловіків у бронежилетах, що розподіляють між собою право сидіти в іржавому ангарі та їсти ковбасу. БАГАТО КОВБАСИ.

4. Механіки виживання, симуляція виживання для людей, які бояться справжнього виживання.
Їжа, сон, медицина, радіація, зношування зброї. Все це повинно створювати систему взаємозалежних ризиків та рішень.
Але голод перетворюється на періодичну необхідність з’їсти чергову ковбасу. Сон не створює повноцінної фізіологічної потреби. Медикаменти часто існують у такій кількості, що питання не в тому, де їх знайти, а куди їх подіти.
Ти можеш накопичити аптечок більше, ніж районна поліклініка, але твій автомат продовжує деградувати з наполегливістю державного підприємства.
Тобто, сурвівал створюється штучно, щоб тобі було незручно. Калаш клинить щоб ти страждав, бо якщо б він рілі так клинив, то всі б в руки брали щось інше, анлес Калаш був дешевший за все ту ж пачку Прилук.

5. Світ великий, красивий, атмосферний. Але цього замало, щоб він був живим.
Тут треба віддати належне художникам. Локації, погода, світло, архітектура занепаду. Все це зроблено переконливо.
Але імерсивність, це не кількість дідів з гітарами навколо багаття.
Живий світ, це коли персонажі мають власні цілі, економіка пояснює їхню поведінку, події мають причини й наслідки, а середовище реагує на тебе не лише тому, що ти зайшов у потрібний радіус.
Навіть після суттєвого розвитку A Life головне запитання для мене не зникає: навіщо всі ці люди взагалі тут щось роблять? За що вони борються? Що виробляють? Чим торгують? Як забезпечують свої угруповання? Який сенс утримувати територію? Які економічні та політичні інтереси стоять за конфліктами?
Іноді виникає враження, що всі мешканці Зони просто колективно погодилися грати у «Сталкера», тому що двадцять років тому це було модно.

6. Ностальгія тут працює краще за всі інші ігрові механіки.
І ось це, мабуть, найцікавіше.
S. T. A. L. K. E. R. 2 продає не тільки постапокаліпсис, небезпеку чи дослідження.
Він продає можливість повернутися в той час, коли ти був молодим, попереду було життя, а комп’ютерні ігри здавалися вікном у безмежний світ. Коли блукання покинутими радянськими будівлями було пригодою, а не нагадуванням про стан житлового фонду. І я цілком розумію цю емоцію. Але ностальгія не є індульгенцією від поганого геймдизайну.
Тому моя головна претензія до S. T. A. L. K. E. R. 2 навіть не в тому, що це погана гра. А в тому, що вона претендує на створення складного, небезпечного, жорстокого світу, але надто часто підміняє його декоративною імітацією.
А найсмішніше, що гра, побудована на романтиці Зони, сама демонструє найсумнішу властивість пострадянського простору: тут усе може бути абсолютно безглуздо влаштовано, але завжди знайдуться люди, які назвуть це особливою атмосферою.