[1/2]

Якби мене попросили навести приклад жалюгідного, унилого, антиімерсивного лайна, яке продає ностальгію старіючим дідам, що під час гри згадують молодість, наявність тестостерону і свою колишню наївну віру в те, що попереду в житті є хоч якесь майбутнє, то я б назвав S. T. A. L. K. E. R. 2.

У цю гру просто неможливо грати й повірити в її світ. Unless ви торгуєте безакцизними цигарками під метро, за все життя прочитали лише буквар і власний щоденник за 8 клас, а останні двадцять років після першого «Сталкера» щиро сподіваєтеся, що попереду на вас чекає щось більше за принизливу пенсію, простатит і борги за комуналку.
І проблема навіть не в багах. Баги можна виправити. Значно складніше виправити відсутність внутрішньої логіки світу, яку автори намагаються компенсувати похмурим освітленням, іржавими вагонами та романтикою пострадянської безвиході.

1. Економічна модель світу, то є абсурдне, примітивне лайно.
У нас нібито існує небезпечна територія з високими ризиками, обмеженим постачанням, озброєними угрупованнями, дефіцитом ресурсів і надзвичайно цінними артефактами.
За законами економіки тут повинні існувати чорний ринок, премії за ризик, логістичні ланцюги, конкуренція за ресурси, спеціалізація, економічні інтереси угруповань та зрозуміла мотивація людей ризикувати життям.
Натомість існує магазин, у якому ремонт автомата коштує як бюджет ДНР, а винагорода за смертельно небезпечне завдання інколи виглядає як компенсація за доставку шаурми.
Ти можеш перебити десятки озброєних людей, винести купу зброї, знайти артефакти і все одно відчувати себе кур’єром Glovo, якому забули виплатити бонус за дощ. АЛЕ. Кур`єру не треба 20 км топати пішки з перегрузом щоб купити пачку сірників. А тобі треба. бро...
Ціни на зброю та комплектуху рандомні і зрозуміти чому вони такі в ізольованому місці зрозуміти неможливо.
І згодом з патчами, ти НАРЕШТІ можеш продати полутані кишки мутанта. В еквіваленті за 10 набоїв, а баранив ти того мутанта за 30. Така от мать і матика.

2. Реалізм і лут, окремий різновид інтелектуальної образи.
Перед тобою стоїть озброєний до зубів боєць. Єкзоскілет, автоматів 2 штуки, спорядження. Він веде бій, стріляє, кидає гранати. І так годину підряд. На око там півтора косаря набоїв, аптечки та айфон. Ти його вбиваєш, обшукуєш, а там енергетик, батончик і 3 патрони до пістолета Макарова. Так от топове ЧВК. А півтори години він стріляв праною та молитвами.
У світі, де люди щодня ризикують життям, чомусь майже ніхто не носить НА СВІЙ КРАЙНІЙ ВИХІД нічого економічно осмисленого. Ні запасних деталей, ні цінних особистих речей, ні нормальних запасів спорядження, ні товарів для обміну.
Дуже віриться, як чувак з пачкою цигарок Прилуки, снікерсом та 2 патронами до дробовика пішов полювати на мутовану свеню, кишки якої коштують 1 патрон та пів пачки Прилук.
І це стосується не лише трупів. Ти досліджуєш небезпечну покинуту будівлю, долаєш аномалії, ризикуєш життям, відкриваєш схованку і знаходиш свіжу ковбасу.
П’ятдесят відтінків ковбаси.
Гра про дослідження невідомого, в якій винагородою за дослідження невідомого найчастіше є щось із асортименту привокзального гастроному.

3. Мотивація персонажів написана людьми, які, здається, ніколи не спостерігали за живими людьми.
Головний герой потрапляє до Зони через знищену однушку в провінційному хрущі. Братан, якби за однушку в провінції ти був готовий постріляти стільки народу, то є купа інших місць де можна було заробити на нову хату. Без мутантів. Але з чорним бумером.
Після цього він поступово перетворюється на універсального виконавця доручень усіх можливих угруповань, вчених, барменів, громадян, селян, військових і місцевих божевільних. Його регулярно намагаються вбити, обманути або використати, але він із дивовижною готовністю продовжує виконувати чужі завдання.
Нормальна людина після кількох таких пригод поставила б три запитання: хто за це платить, яка моя вигода і чому я досі тут?
Але ні. Скіф упевнено рухається від одного чужого стратегічного інтересу до іншого, наче студентка, яка шукає себе обираючи між 3 кийовськими стріпухами.