Я — трудоголік. І це, знаєте, часом викликає проблеми. Взагалі я люблю працювати і бути продуктивною. Робота — це ще й те, що довгий час відволікало мене від цієї реальності. Бо коли я працюю і думаю про роботу, то я не думаю про цілу купу неприємних речей в цьому світі. І це має іншу сторону медалі. Бо фактично я асоціюю себе лише в цій соціальній ролі і якщо щось йде не так, як я хочу, не так, як я планувала, ще якось не так, то я це сприймаю буквально наче це єдине, що є / було в моєму житті. Мені сниться робота. Якщо ще інакше — то я розчиняюся в роботі десь так, як мами часом розчиняються в дітях після їхнього народження. А що це накладається із моїм хобі — читанням — то все це в подвійній дозі. Але у мене багато соціальних ролей. Я мама (непогана), дружина (якась), донька, подруга (не дуже хороша, бо над дружніми стосунками треба працювати, як і над подружніми) і ще купу всього. З минулого року я почала свідомо додавати собі більше різних хобі, щоб бачити якісь успіхи і прогрес також в цих сферах. Це спортзал, танці, англійська, скакалка, іноді кенго джампінг, коли тепло, то ще велосипед. Я не певна, що це працює, бо такий метод вигадала собі сама і він називається: поки ти танцюєш, то думаєш лише про те, куди поставити ногу. Це я до того, що не забувайте про різні свої ролі. Вони всі важливі.