«Причина не в тобі, причина в мені». Мабуть, я мала надто великі очікування до книжки «Весільний народ», але в англомовному книжковому просторі її так хвалили: відгуки, рецензії. Вона так швидко завірусилася. Але Але Це розчарування. Конфлікту немає. Ця тягомотина — не конфлікт. Головна героїня переживає депресію, кризу і розлучення після пандемії, але тиждень цього весілля поводиться як підлітка, яка вирішила, що в таборі одну зміну може поприкидатися іншою людиною, ніж вона є. Спочатку я їй співчувала, але потім зрозуміла, що вона очікує від інших чогось, чого навіть не планує давати натомість. Вона не будує ні з ким глибокі стосунки, але очікує, що всі будуть цікавитися її життям. Не говорить із чоловіком роками (ну діалоги в її голові чудові, але він не вміє читати ці думки), але це він не втілює її бажання. А потім приїздить і починає роздавати всім поради на чужому весіллі. Ей, собі свої поради порадь, втіль їх і тоді йди до інших. Рутина свого життя її втомила, але будь-чиє життя це моменти самотності, рутини, повторюваних дій і моментів, коли не відбувається нічого. Жіночко, ти не центр світу і твої проблеми не унікальні. Я не знаю, нащо авторка це написала. Історія із котом — це пиздець. Зате потім героїня така мила і класна перед іншими людьми, коли треба поховати тамагочік чужої для неї підлітки.