За переданням, з XVII століття Барський образ Божої Матері перебував на Поділлі в чоловічому православному монастирі, зведеному в дрімучому лісі. Святиня зберігалася тут у дерев’яному храмі доти, доки монастир не було зруйновано і розорено поляками.
В XVIII столітті уніатські ченці відродили монастир у самому місті Барі. Про те, що ікона перебувала тут, свідчить літопис Барського чоловічого монастиря за 1723 рік.
В 1837 році Барський уніатський монастир став православним. Через пів століття на згадку про цю подію Святішим Синодом було встановлено особливе шанування Барської ікони Божої Матері.
Благодатні знамення від святого образа стали відомі по всій українській землі. На його честь склали «Пісню Пресвятій Діві Богородиці, чудотворній Її іконі в Барі-граді» — молитовне звертання до Цариці Небесної.
До монастиря приходили безліч прочан, особливо у храмове свято Покрову Божої Матері. Монастирський священник на прохання паломників читав акафіст Пресвятій Богородиці перед чудотворним образом. Нерідкі були випадки, коли не лише православні, а й інославні — католики і лютерани — просили служити молебні перед Барською іконою Богоматері.
Одним із багатьох дивовижних благодатних знамень Барського чудотворного образа, відомості про які збереглися з минулих сторіч у монастирському літописі, є зцілення, що відбулося в 1885 році. Внучка священника міста Бара страждала на тяжку нервову хворобу. Рідні хворої зверталися до різних лікарів, але їхнє лікування й поради не давали результатів. І тільки коли відслужили молебень перед іконою Барської Богоматері, від недуги не залишилося й сліду.
Цей самий літопис описує інший випадок благодатного зцілення від святої ікони. Один селянин привіз до монастиря сина п’ятнадцяти років, хворого на нервовий розлад. Після молебню отрок заспокоївся і цілком здоровим виїхав додому. Це засвідчив його батько, який повернувся до монастиря, щоб піднести подячні молитви.
Після численних зцілень і дивовижної допомоги по молитві перед Барською іконою Богоматері в багатьох храмах і монастирях стали писати списки з шанованого образа.
У 1930-х роках Покровський, на той час уже жіночий монастир, безбожниками був закритий, а його насельниці вигнані. Чудотворний образ черницям монастиря вдалося врятувати, але дорогоцінну ризу довелося віддати представникам міської влади. Ікону монахині Серафима, Амвросія і Гавриїла сховали в будинку в Барі, де вони оселилися після вигнання із обителі. Під спудом древній образ перебував до 90-х років ХХ століття.
Останньою охоронницею чудотворної святині стала матінка Гавриїла. Через старість вона вже не мала сил укривати ікону, тим більше що жадібні люди намагалися вкрасти її у неї і вивезти за кордон. Тому в лютому 1994 року черниця послала телеграму до села Дачне Одеської області протоієрею Володимиру Мінаєву. Вона написала: «Негайно приїдьте і заберіть ікону на зберігання до свого храму, а коли все затихне, прошу повернути її в монастир, який буде відбудований на честь ікони». У селі Дачне древню святиню встановили в окремій кімнаті будинку отця Володимира.
В 2000 році прийшов час віддавати ікону Божої Матері до міста Бар. Стародавня святиня Поділля була привезена до міста і хресним ходом принесена в Успенський собор, де її встановили в особливому кіоті біля іконостасу. Віряни потягнулися до чудотворного образа, з молитвою линучи до заступництва Цариці Небесної. Заговорили й про зцілення. Зокрема, після читання акафіста Пресвятій Богородиці прозрів сліпий хлопчик. Відбувалися й інші чудеса.
В 2002 році «Барська» ікона, яка потемніла від часу, обновилася. Посвітліли лики Божої Матері і Спасителя й стали видні руки та вінець на голові Богородиці.

#календар #свято_дня