Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ

Святий Кирил походив зі знатної й благочестивої християнської сім’ї. Він вивчив світські науки, у тому числі філософію, але найбільше прагнув знання Святого Письма та істин християнської віри. В юності Кирил вступив до скиту святого Макарія в Нітрійських горах, де пробув шість років. Патріарх Александрійський Феофіл (385–412 рр.) висвятив його в сан диякона, причислив до кліру і, побачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді.Після смерті Феофіла Кирил однодушно був обраний на патріарший престол Александрійської Церкви. Він дбав про утвердження своєї пастви у благочесті. Його непохитна твердість у захисті віри особливо виявилася в боротьбі з Несторієм. На III Вселенському Соборі, скликаному у 431 році в місті Ефесі, святитель Кирил був головою.Радикалізм і категоричність Кирила легко пояснюються його способом життя і ворожістю до всього нехристиянського нітрійських монахів, у яких він виховувався сім років. Посеред пустелі, у печерах, що залишилися від фараонівських содових копалень, котрі були перетворені на чернечі келії, провів своє отроцтво Кирил, так само як інші його родичі. Втім, якраз його максималізм і допоміг в обґрунтуванні Боголюдської природи Іісуса. У його роботах синтезовано христологічні ідеї Афанасія Александрійського й антіохійської школи. У дискусії з антіохійцями йому вдалося знайти порозуміння в основному богословському питанні про незлитність і неподільність Божественної і людської природи Христа.За темпераментом Кирил Александрійський був людиною борні. І на єпископській кафедрі він проявляв себе як владна, імпульсивна людина. Архієпископ боровся з єрессю новаціан, що відмовилися повертати у лоно Християнської Церкви тих, хто покинув її у часи гонінь. Він, користуючись підтримкою александрійської бідноти і нітрійських монахів, закрив усі новаціанські храми, позабирав усе їхнє церковне начиння. Дуже жорсткий він був і до іудеїв.Святитель Кирил також свого часу писав повчальне послання до Несторія й листи імператору Феодосію Молодшому, папі Римському Келестину І та до різних монастирів, заперечуючи вчення Несторія і викладаючи істинне християнське вчення про воплочення Сина Божого.Помер архієпископ Кирил у 444 році.#календар #свято_дня

Рішення про святкування Собору Галицьких святих було ухвалено за пропозицією митрополита Київського і всієї України Володимира 3 квітня 2001 року. Тоді синодальним рішенням до Собору були включені святителі: митрополит Київський Петро, митрополит Тобольський Іоанн, єпископ Іркутський Інокентій і єпископ Тобольський Павло; священномученик Максим (Сандович); преподобний Іов Почаївський і праведний Олексій (Товт).Собору Галицьких святих були написані тропар, кондак, ікона, служба та акафіст, складені нині покійною настоятелькою Львівського Преображенського жіночого монастиря ігуменею Варварою (Шурат-Глуха).До липня 2008 року лик Собору був значно поповнений і включав двадцять вісім імен святих. У виданні «Собор святих землі Галицької» 2010 року до Собору були також додані імена святителів Арсенія Еласонського і Досифея Молдавського. Водночас в списках 2008 і 2010 років були відсутні спочатку включені синодальним рішенням імена святителів Іоанна Тобольського і Інокентія Іркутського.З урахуванням останніх двох святителів, нині до Собору входять:Мученик Парфеній Жовківський (Римський) (+ 250)Рівноапостольні Мефодій і Кирил, учителі Словенські (+ 869 і + 885)Рівноапостольний великий князь Володимир (+ 1015)Благовірний Ярополк Ізяславович, князь Волинський і Галицький (+ 1086)Преподобний Стефан, ігумен Печерський, єпископ Володимир-Волинський (+ 1094)Святитель Амфілохій, єпископ Володимир-Волинський (+ 1122)Благовірний Мстислав Удалий, князь Галицький (+ 1228)Святитель Петро, Митрополит Київський і всієї Русі, чудотворець (+ 1326)Святий великомученик Іоанн Новий, Сочавський (+ 1330)Святитель Феогност, Митрополит Київський і всієї Русі (+ 1353)Святитель Кіпріан, Митрополит Київський і всієї Русі, чудотворець (+ 1406)Святитель Фотій, Митрополит Київський і всієї Русі, чудотворець (+ 1431)Священномученик архідиякон Никифор (Кантакузен), Екзарх патріарза Константинопольського (+ 1599)Святитель Мелетій (Пігас), Патріарх Александрійський (+ 1601)Преподобний Іов Княгиницький (+ 1621)Святитель Арсеній (Еласонський), архієпископ Суздальський і Таруський (+ 1625)Преподобний Феодосій, ігумен Манявський (+1629)Святитель Петро (Могила), Митрополит Київський і Галицький (+ 1646)Преподобний Іов, ігумен Почаївський (+ 1651)Святитель Досифей, Митрополит Молдавський (+ 1701)Святитель Іоанн (Максимович), митрополит Тобольський (+ 1715)Святитель Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський (+ 1731)Святитель Павло (Конюшкевич), Митрополит Тобольський і Сибірський (+ 1770)Святий праведний Олексій Товт (+ 1909)Священномученик Максим Сандович (+ 1914)Священномученик Іоанн (Поммер), Архієпископ Ризький і Латвійський (+ 1934)Священномученик Олександр Хотовицький (+ 1937)Священномученик Павло Швайко та мучениця Іоанна (+ 1943)Преподобний Кукша Одеський (+ 1964)Преподобний Амфілохій Почаївський (+ 1970)#календар #свято_дня

❤️‍🩹 ПАРАФІЯНИ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОГО СОБОРУ М. КАМ'ЯНСЬКЕ ТРАДИЦІЙНО ПЕРЕДАЛИ ПОРАНЕНИМ ВОЇНАМ ЩОЧЕТВЕРГОВИЙ ОБІДВ четвер, 18 червня 2026 року, при Свято-Миколаївському соборі м. Кам'янське приготували 172-й обід для поранених військових, які проходять реабілітацію в одній із лікарень міста. Небайдужі парафіяни, з благословення Високопреосвященнішого Володимира, митрополита Кам'янського і Царичанського, вже 172 тижні готують смачний борщ на дровах, салати, випічку і багато смаколиків, та передають нашим пораненим солдатам.🙏 Дякуємо всім хто трудиться над цією доброю справою!❗Підтримати і долучитися до справи милосердя може кожен як молитовно, так фізично і матеріально!Як можна допомогти❓❗Можна прийти і допомогти на кухні щочетверга о 8:00. Допомога чоловіків також актуальна.❗Принести продукти❗Допомогти фінансово на закупівлю продуктів 🟢Карта ПриватБанк:5168 7521 2652 7459🟢Банка:https://send.monobank.ua/jar/3yYSqD2aCr#добро #УПЦ #ЗСУ #Центр_інформації_УПЦ🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==Фото 👇

Святий Благовірний великий князь Ігор Київський і Чернігівський († 1147), у хрещенні Георгій, у чернецтві Гавриїл (у схимі Ігнатій), був сином чернігівського князя Олега Святославича. Він вступив на Київський престол у 1146 році, після смерті свого брата Всеволода. Не прихильні до роду Ольговичів кияни видали його Ізяславу Мстиславовичу, князю Переяславському. Ігорівська ікона Божої Матері була написана приблизно наприкінці XIV – на початку XV століть. Вона являє собою різновид Вишгородської (Володимирської). Це ікона давнього грецького письма. За всі століття з цього образу було зроблено чимало копій, і це свідчить, що вона завжди користувалася великою повагою.Один зі списків ікони зберігався в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Перед цією іконою в останні хвилини свого життя молився великий князь Ігор. Він був великим любителем книг, багато читав духовної літератури, з юності проводив більшу частину свого часу в молитвах, роздумах про Бога, бесідах з ченцями і святими старцями. Він вже був близький до того, щоб піти від мирського життя. Але йому довелося за заповітом вступити на престол у Києві.19 вересня 1147 року, коли Ігор вже втратив владу і прийняв чернечий потриг з ім’ям Гавриїл, він був убитий озвірілим натовпом. Вірні люди поховали його в монастирі святого Симона. Ікону, перед якою він молився, стали називати Ігорівською. Її прикрасили срібною позолоченою ризою, а знизу був викарбуваний напис, який вказував, що вона належала святому Ігорю. На іконі також був короткий опис його страждань.5 (18) червня 1150 року його прославлені благодатними проявами мощі були перенесені до Чернігова князем Святославом Ольговичем і покладені в Спаському соборі.Ігорівська ікона мала славу чудотворної. До неї з молитвами приходили люди глибоко нещасні, які перебували у дуже скрутному становищі, в небезпеці або скорботі. І після щирих молитов та покаяння значні проблеми зі здоров’ям благополучно вирішувалися, до недужих приходило зцілення, знаходили примирення члени сім’ї, надовго розлучені жорстокими сварками або життєвими обставинами.Майже до середини ХХ ст. ікона знаходилася в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Після перетворення в радянський час монастиря на заповідник ікону зробили одним із експонатів давньоруського мистецтва. У 1924 році було прийняте рішення про реставрацію деяких історичних пам’яток, зокрема й Ігорівської ікони Богородиці. Під час реставрації виникли незгоди між монастирською громадою і науковцями. Громада просила залишити ікону як є – під пізнім замалюванням, у ризі, бо такою її звикли бачити віряни. У відповідь на це директор Музею культів Курінний закликав громаду «до розуміння серйозності наукового підходу до реставрації і бажання побачити свої святині відчищеними від бруду віків і захищеними від впливу навколишнього середовища».Спочатку ікону сфотографували з обох боків. З кожного негатива зробили по три відбитки. Потім художниця Евенбах до 20 серпня 1924 року намалювала кольорову копію (на жаль, місцезнаходження її невідоме). Після цього реставратор Касперович почав розкриття ікони із-під суцільного (певно, олійного) нашарування. Розкриття провадилося до первісного оліфного покривного шару.Реставраційні роботи тривали тридцять чотири дні, але потім Ігорівська ікона була вивезена до Москви. Нині вона зберігається в Третьяковській художній галереї.Православна церква вшановує Ігорівську ікону Божої Матері 18 червня, в той самий день, коли святкується перенесення мощей князя Ігоря у 1150 році із Києва до Чернігова.#календар #свято_дня

Тим, хто мерз від холоду, Домна кидала у двір деревинку, і через якийсь час благодійник привозив їм дрова.Таких свідчень із життя Домніки зібралося безліч, і всі вони потім свідчили про можливість канонізації цієї юродивої, адже чудеса за її молитвами відбувалися дуже часто.Зовнішнім виглядом вона особливо не виділялася серед інших мешканців Цюрупинська (так тоді перейменували Олешки). Була вона, як свідчать очевидці, «невисока на зріст, сутула, з грубуватим голосом, зовні нічим особливим не вирізнялася. Говорила мало, а давала предмети, і потрібно було здогадатися, що цим вона пророкувала».У храмі Домніка могла підійти до людей і щось сунути в руку або в кишеню. Потім виявлялося, що той, кому вона сунула червоний гіркий перець, був таким чином попереджений про прийдешню серйозну хворобу; кому давала копійчину, той виходив із фінансової кризи; хто отримував яблуко, той видужував від мучительної хвороби. З кожним роком її ім’я ставало все більш і більш відомим. До неї за порадою і за благословенням стали приїздити люди з різних куточків України. Ієреї і єпископи, монахи і миряни шукали її святих молитов. Всі пророцтва і передбачення, які блаженна Домніка відкривала своїм відвідувачам, незмінно збувалися.Всіх вона приймала, нікому не відмовляла, але від цього її життя не ставало легше. Особливо багато образ і утисків подвижниця відчувала від комуністичної влади і від нерозумних дітей, які, наслухавшись на шкільних уроках оповідань з атеїзму, намагалися якомога сильніше її образити.Після війни, коли храми стали відкривати, Домніка причащалась щотижня. Навіть якщо для цього їй доводилося долати багато кілометрів шляху.Якось, ідучи з двома жінками на престольне свято із Каховки до Берислава, блаженна сказала:— Ой, що ж вони наробили, все потопили, всі дерева, будинки, все потопили.— Де, матінко, що потопили? — здивовано запитали її супутниці.— Ну що ви не бачите, чи що? Все потопили.Здивовані жінки йшли по землі, на якій росли сади, стояли села, а матінка вже йшла по дну Каховського водосховища.Блаженна Домніка прожила дев’яносто два роки і відійшла в небесні обителі 10 червня 1967 року. У той час вже розгоралися хрущовські гоніння проти Церкви. Але, незважаючи на заборони й всілякі перешкоди з боку влади, на похорон Домніки зібралася величезна кількість народу. Її тіло було поховане на старому монастирському кладовищі.У зв’язку з великою кількістю чудес, що відбуваються на її могилі, і всенародним шануванням стариці рішенням Священного Синоду УПЦ у березні 2009 року блаженна Домніка Олешківська була прославлена в лику святих. А за півроку до цього, у грудні 2008 року, були знайдені її святі мощі, які зараз почивають у раці храму рівноапостольної Ніни міста Олешки.#календар #свято_дня

Після декількох років, проведених в пості й молитві, Іоанн захворів. І, відчуваючи наближення кончини, покликав священника, щоб востаннє одержати благословення. Священник, побоюючись іти до будинку турецького начальника зі Святими Дарами, вклав Їх в яблуко і безпечно передав праведному Іоанну. Прославивши Господа, святий Іоанн причастився Святих Христових Тайн і відійшов до Господа 9 червня 1730 року. Господар передав тіло святого сповідника священникам.Поховали святого Іоанна за християнським звичаєм. Супроводжувати тіло праведника на християнське кладовище зібралися майже всі християни цього міста. Через три з половиною роки були знайдені нетлінні мощі святого Іоанна і перенесені до храму святого великомученика Георгія.Новий угодник Божий прославився численними благодатними чудесами. Віруючі християни із різних місць приходили для поклоніння святим мощам Іоанна Руського і одержували по його святим молитвам благодатні зцілення. Нового святого шанували не лише православні християни, а і вірмени й турки.У 1881 році частина мощей була перенесена до монастиря святого великомученика Пантелеймона на Афоні. Інша частина в 1924 році була поміщена в храмі святого Іоанна Руського на острові Евбія.#календар #свято_дня

Касперівська чудотворна ікона Божої Матері є великою святинею Херсона та Одеси, де вона перебуває близько шести місяців на рік. Дні принесення її до Одеси (1 жовтня) і відходу її — в четвертий день Пасхи — стали великими церковними урочистостями.Вигляд цієї невеликої ікони, написаної олійними фарбами на полотні справляє сильне враження. Владичиця і Богонемовля зображені тільки по верхню частину грудей. Богоматір зі скорботними очима на обличчі притискає до щоки Своєї Немовля Христа, притримуючи голову Його обома руками. Пригорнувшись до Пречистої, Младенець лівою рукою схопився за плат, що вкриває голову Приснодіви, у правій же Він тримає сувій.Згідно з переданням, ікона ця була наприкінці XVI століття привезена із Трансильванії сербом, який оселився в Ольвіопольському повіті Херсонської губернії. Переходячи від батьків до дітей, 1809 року святий образ став власністю поміщиці Касперової, яка мешкала в Ольвіопольському повіті, в маєтку Ново-Іванівці. Ікона була стара, і живопис до того потемнів, що важко було розібрати риси Божої Матері та Спасителя.У лютому 1840 року, переживаючи великі прикрощі, Касперова якось вночі довго молилася перед іконою. Під час молитви вона помітила, що лики Богоматері та Немовляти просвітліли і ікона чудесним чином оновилася.Від святої ікони Пресвятої Богородиці, що перебувала в будинку поміщиці, згодом відбулося безліч чудес і зцілень, після дослідження яких ікона була визнана Синодом чудотворною. До неї стало постійно приходити багато прочан, і 1844 року Касперова, вважаючи за неможливе утримувати чудотворний образ у своєму будинку, віднесла ікону до місцевого храму.1852 року жителі Херсона клопотали про дозвіл щорічно у свято Вознесіння Господнього хресним ходом приносити до них чудотворну ікону. А з 1853 року і жителі міста Миколаєва отримали можливість з 1 липня до 1 серпня поклонятися Касперівській іконі Божої Матері у своїх храмах.Під час Кримської війни 1853–1855 років Одеса, обложена ворожим флотом, переживала важкі часи. У серпні 1854 року святий чудотворний образ хресним ходом був урочисто перенесений до міського кафедрального собору, де перебував до 20 травня 1856 року.1855 року, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, після того як одеський архієпископ Інокентій за великого скупчення вірян відслужив молебень перед Касперівською іконою, ворог відступив, місто залишилося неушкодженим. За загальним віруванням Одеса була врятована благодаттю чудотворного образу. Було вирішено «на повчання нащадкам зробити цю подію незабутньою, і день 1 жовтня — святом священним».Головним місцем перебування чудотворної ікони продовжує вважатися село Касперівка, але образ перебуває там недовго. Щороку до 1 жовтня його приносять із Касперівки до Одеси і він залишається там до середи Пасхальної седмиці, розміщений біля південної стіни передньої частини кафедрального собору. Іншу частину Світлої седмиці і найближчі тижні ікона перебуває в Касперівці, а на свято Вознесіння переноситься до Херсона, де перебуває до 29 червня. Потім до 1 серпня їй поклоняються жителі Миколаєва. У всіх місцях перебування ікони щопʼятниці перед нею читається акафіст.#календар #свято_дня

Назву «Іржавська» («Іржавецька», «Ржавецька», «Ржавська») ікона одержала від села Іржавець (або Ржавиця в допетровські часи) Ічнянського району Чернігівської області (раніше – Прилуцького повіту Полтавської губернії). Святість образа Богоматері завжди була найбільш шанованою в усьому християнському світі. Особливо ж відомою святими іконами була українська земля. До того ж, Покрова здавна вважалася захисницею Запорізького козацтва і всієї Гетьманщини. До таких уславлених чудотворних образів належала й ікона, яку згодом назвали Іржавською.За хроніками, ікона написана в 1572 р. на території південної України. Ікона мала сумний пророчий дар: вона передчувала поразку та біду, і в знак цього її світлий лик зрошували сльози.Образ Пречистої перебував на Січі у викопаній церкві Покрови. Перед походами козаки зверталися до неї з молитвою.У лютому 1709 р. кошовий отаман Гордієнко Кость за домовленістю з лівобережним гетьманом Іваном Мазепою привів 8-ми тисячне військо під Полтаву і уклав угоду про військовий союз із шведським королем Карлом XII. Ікона була при козацькому війську.У битві, що відбулася 27 червня 1709 р., війська російського імператора Петра I нанесли поразку шведам, і загони Івана Мазепи відступили в молдавське місто Бендери. Місто тоді перебувало у володіннях Туреччини. Запорізька Січ незабаром була знищена і в 1711 році в пониззі Дніпра, підвладному у той час кримському ханові, козаки побудували Олешківську Січ. У ній вони зазнавали жорстоких утисків з боку кримського хана. Їм заборонили, зокрема, побудувати церкву, і ікона Богоматері була встановлена в наметі. Молилися таємно. Чудотворна ікона плакала від жалю за долю України. Таке чудо згадується в поемах Тараса Григоровича Шевченко «Іржавець» і «Великий льох». Навесні 1843 р. у селі зупинявся Т.Г. Шевченко. Тут він побачив легендарну чудотворну ікону. На підставі народних переказів та історічних даних поет в 1847 р. на засланні написав цю поему.…Не плакала б Матір БожаВ Криму за Украйну.Як мандрували день і ніч,Як покидали запорожціВеликій Луг і матір Січ,Взяли с собою Матір Божу,А більш нічого не взяли,І в Крим до хана понеслиНа нове горе-Запоріжжя.Заступила чорна хмараТа білую хмаруОпанував запорожцемПоганий татарин.Хоч позволив хан на піскахНовим кошем стати,Та заказав запорожцямЦеркву будувати.У наметі поставилиОбраз ПресвятоїІ крадькома молилися…Із Олешківської Січі п’ятеро козаків родом з містечка Іржавець у 1716 р. таємно привезли її в містечко Іржавець. Свій дар козаки віддали священикові Якову Кушкевичу. Без сумніву, все це відбулося за згодою Київської митрополії.Одержавши ікону, священик побачив, що вона стара, зображення в багатьох місцях не зовсім ясно. Її відвезли в Густинський монастир на реставрацію. Коли вона була завершена, в останню ніч перед відправленням відбулося чудо: сяйво заповнило всю келію, від ікони лилися ніби сонячні промені, а сам лик став ще прекраснішим. Наступного дня іконописець відвіз ікону в Іржавець і там 24 травня (6 червня за новим стилем) 1716 р. її поставили в дерев’яну, стару церкву, криту соломою. Цього ж дня відбулося інше чудо: з очей Богородиці почали литися сльози. Це тривало три дні.Звістка миттю облетіла околиці і віруючі зібралися біля святині. На четвертий день сльози стихли. Тільки із правого ока лився тоненький струмок. Слід від нього залишився на лику Пресвятої.Спеціально призначена комісія визнала чудотворну силу ікони. Було ухвалене рішення побудувати новий храм. Свято – Троїцький храм заклали в 1716 р., а закінчили в 1723 р. Образ Богородиці був вишукано гарним: м’яке жіноче обличчя, зосереджений і зажурений погляд Дитяти з Євангелієм у руці, навколо – коштовний бароковий оклад зі срібла з позолотою, разки перлів та дорогоцінне каміння. Потім на пожертви вдячних за зцілення парафіян була виготовлена срібна з позолотою риза.

Преподобна Євфросинія, ігуменя Полоцька, в миру Предслава, була дочкою князя Георгія Всеславича. З дитячих років вона вирізнялася любов’ю до молитви і книжного вчення. Відкинувши пропозиції про шлюб, Предслава прийняла постриг з ім’ям Євфросинія. З благословення Полоцького єпископа Ілії вона стала жити при Софійському соборі, де займалася переписуванням книг. Близько 1128 року єпископ Ілія доручив преподобній заснування жіночого монастиря. Вирушаючи до Сільця, — місце майбутньої обителі, — подвижниця взяла тільки святі книги — «все своє майно».У новозбудованому Спасо-Преображенському монастирі свята навчала дівчат переписуванню книг, співу, шиттю та інших ремесел. У 1161 році її старанністю був побудований собор, що зберігся до нашого часу. Преподобна Євфросинія заснувала також Богородичний чоловічий монастир, до якого на її прохання Константинопольський патріарх Лука послав список з чудотворної Ефеської ікони Божої Матері.Незадовго до смерті преподобна Єфросинія з племінником Давидом і сестрою Євпраксією вирушила на прощу святими місцями. Вклонившись святиням Царгорода, вона прибула до Єрусалима, де в монастирі Пресвятої Богородиці Господь сподобив її прийняти мирну кончину 24 травня 1173 року. Не пізніше 1187 року тіло святої було перенесено до Києво-Печерського монастиря, а в 1910 році мощі були перенесені в Полоцьк до заснованого нею монастиря.#календар #свято_дня

Другий Вселенський Собор відбувся 381 року і довершив перемогу православ’я, здобуту 325 року на Першому Вселенському Соборі.У важкі роки, що минули після прийняття Нікейського Символу віри, аріанська єресь дала нові пагони. Македоній під виглядом боротьби з єрессю савелліанів, які навчали про злиття іпостасі Отця і Сина, став вживати слово «подобосущний» стосовно Сина до Отця. Це формулювання було небезпечне ще й тим, що Македоній виставляв себе як борця з аріанами, які використовували поняття «подібний до Отця». Крім цього, македоніани — напіваріани, які схилялися залежно від обставин і вигоди то до православ’я, то до аріанства — хулили і Святого Духа, стверджуючи, що Він не має єдності з Отцем і Сином. Другий єретик, Аецій, запровадив поняття «іншосущний» і говорив, що Отець має зовсім іншу сутність, ніж Син. Його учень Євномій вчив про ієрархічну підпорядкованість Сина Отцю і Святого Духа Сину. Усіх, хто приходив до нього, він перехрещував у «смерть Христа», відкидаючи Хрещення в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа, заповідане Самим Спасителем.Третя єресь народилася із вчення Валента й Урсакія на Аримонському Соборі. Вони намагалися обдурити православних єпископів, проголосивши, що Син Божий від Бога і подібний до Бога Отця, а не є творінням, як вчать аріани. Але під тим приводом, що слово «сутність» не міститься у Святому Письмі, єретики пропонували не вживати поняття «єдиносущний» стосовно Сина до Отця. Крім цих трьох основних єресей, було багато й інших лжевчень. Єретик Аполлінарій говорив: «Плоть Спасителя, взята з Неба із лона Отця, не мала людської душі та розуму; відсутність душі заповнювало Слово Боже; Божество залишалося мертвим протягом трьох днів».Для викриття єресіархів святий цар Феодосій Великий (379–395) скликав у Константинополі Вселенський Собор, на якому були присутні сто п’ятдесят єпископів. На розгляд святих отців було запропоновано затверджене на Римському Соборі сповідання віри, яке святий папа Дамас надіслав єпископу Антіохійському Павлину. Прочитавши сувій, святі отці, відкидаючи лжевчення Македонія, однодушно затвердили апостольське вчення, що Дух Святий є не службова істота, а Господь Животворящий, Який ісходить від Отця, Якому з Отцем і Сином спільне поклоніння і спільна слава. Для спростування інших єресей: євноміан, аріан і напіваріан — святі отці підтвердили Нікейський Символ Православної віри.У Символі, ухваленому I Вселенським Собором, не йшлося про Божественну гідність Святого Духа, бо духоборчої єресі тоді не було. Тому святі отці II Вселенського Собору додали до Нікейського Символу 8-й, 9-й, 10-й, 11-й і 12-й члени, тобто остаточно сформулювали й затвердили Нікео-Царгородський Символ віри, який сповідується і нині всією Православною Церквою.Другий Вселенський Собор, крім того, встановив форми церковного суду, визначив приймати в спілкування через таїнство Миропомазання єретиків, які розкаялися і хрестилися в Ім’я Святої Трійці, а тих, хто хрестився одноразовим зануренням, приймати, як язичників.#календар #свято_дня