Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ | Через Першу світову війну, о. Феодор був евакуйований в Катеринославсь...

Через Першу світову війну, о. Феодор був евакуйований в Катеринославську губернію. Він брав участь у Хресних ходах із Самарською іконою Божої Матері, нагадуючи кожному про шанування Цариці Небесної.Революцію 1917 року сприйняв непримиренно. Після виходу декрету про вилучення церковних цінностей отець Феодор сказав, що не підкориться беззаконному розпорядженню, за що й притягувався радянською владою у 1922 році до відповідальності та був засуджений на рік умовно.Надалі до 1931 року був священиком у Верхньодніпровську, потім без певного місця служіння, проводив молитовні збори у себе на квартирі, часто приїжджав до Пушкарівки до свого благочинного священика Василія Вахніна. Проживав на території Литвинівської сільради (зараз Литвинівка – частина Верхньодніпровська).Служив і по селах, на той час храми були вже зачинені, служив де доведеться, завершував таїнства, можна сказати був безвідмовним до прохань віруючого народу. У свою чергу парафіяни любили отця Феодора і намагалися йому допомогти, але боячись влади, робили це таємно.Сам він не боявся нікого, був мужній та стійкий у вірі.Священномученик Іосиф народився 1874 року в селі Пєшково Ростовського повіту Катеринославської губернії (нині село Пєшково Азовського району Ростовської області) у сім'ї священика З самого дитинства був вихований у дусі благочестя та любові до Церкви. Після закінчення Донської духовної семінарії був призначений наглядачем за учнями Катеринославського духовного училища.Після вінчання з дівчиною Марією Олександрівною був висвячений 8 (21) липня єпископом Симеоном, Катеринославським у сан диякона, там же 15 (28) липня 1901 року в сан священика та призначений настоятелем в Різдва-Богородичну церкву с. Ново-економічного Бахмутського повіту. 1 травня 1907 р. – переміщений до Володимирської церкви станції Софіївка Олександрівського повіту, 16 листопада того ж року переведений до Соборної Успенської церкви м. Верхньодніпровська, в якій і ніс своє священиче служіння до самого закриття храму. Після закриття храму на початку 1930-х проводив служби на квартирі в сусідньому селищі.Отці Василій, Феодор та Йосип часто збиралися та служили по домівках. Народ тягнувся до пастирів і жадав духовного спілкування. Служили у різних місцях, хрестили і навіть вінчали на горищах будинків. Братське спілкування, спільне богослужіння та опікування православних віруючих було для них справою всього життя.Весна та осінь 1937 року стали черговим наступом влади на Православну Церкву. Для Верхньодніпровського району Дніпропетровщини цей час виявився найжорстокішим за силою переслідувань і церковнослужителів.Кожен із священномучеників був заарештований за доносом. Безбожна влада звинуватила служителів Церкви у ворожому ставленні до радянського ладу, у пропаганді релігії, у розбещені школярів та селян.Направивши обвинувальні документи до Дніпропетровська на розгляд «трійки» НКВС, Верхньодніпровські «вартові порядку» священикам фактично підписували смертний вирок. Рішення «трійок» були лаконічні і майже завжди закінчувалися найвищою мірою покарання – розстрілом.В день пам'яті святого великомученика Георгія Переможця, 16 листопада 1937 року, отці Василій, Феодор та Йосип рішенням трійки були засуджені до розстрілу.19 листопада всі троє були розстріляні та поховані у невідомій братській могилі за Дніпропетровськом.