Згадав історію. В дитинстві ми кілька разів переїздили від маминих батьків до татових батьків і навпаки. Це були два різні міста, обидва в Сумській області. І от, в перший клас я пішов на батьківщині мого батька. Кожного дня ми з братом пішки йшли до школи. Туди було дві дороги: довга, через центральну дорогу і коротка, через маленьку вуличку і кладовище. В 90% випадків ми ходили через кладовище і це було ок, ніхто навіть не думав, що це якось неприкольно, або ще щось. Ну кладовище і кладовище. АЛЕ. Була там одна могилка з портретом дуже старого діда, який виглядав ну чисто бл*дь як Носферату. Чорно-біле фото і дуже світлі очі, які дивились прямо в душу. Я його дуже боявся. І завжди намагався не дивитись, але ця могилка було просто скраю, над стежкою. І я завжди помічав її, ще за 30-40 метрів звідти. І ховав погляд. Але якийсь демонічний магнетизм все рівно змушував мене в останню секунду зиркнути на той пам'ятник і обісратись.І от, одного разу, брат сказав мені, щоб я просто закривав очі і йшов вперед, а він скаже, коли можна буде відкривати. Так і зробив. Йшов тихенько з закритими очима і типу "ну шо там? можна вже"? І так кілька разів. І тут Юра каже мені, щоб я зупинився, що все вже ок, могила позаду, можна відкривати. Я відкрив і цей дід був прямо в 50 см від мене. Старший казьол вирішив таким чином затролірувати мене. Досі мурахи по жопі, як згадаю того діда.