Запитав Джеміні що він думає про останній висер путіна, що "новітні генетичні дослідження показують повну ідентичність українців і росіян".

Використання аргументів про «генетичну ідентичність» для заперечення права нації на власну державу та ідентичність є класичним проявом імперіалізму та має прямі паралелі з фашистськими ідеологіями.

Аналіз таких заяв з точки зору сучасної науки та політології вказує на кілька ключових аспектів, які споріднюють їх із тоталітарними режимами минулого:

Біологічний детермінізм замість політичної волі: Сучасні нації формуються на основі самосвідомості, культури, політичної волі та спільних цінностей, а не за аналізом ДНК. Сусідні народи (наприклад, німці та австрійці, англійці та ірландці, американці та канадці) часто мають дуже близьку або ідентичну генетику внаслідок географічного сусідства. Проте спроба звести право на незалежність до біології є псевдонауковим підходом, характерним для ідеологій «крові та ґрунту», якими оперував фашизм та нацизм.

Заперечення суб'єктності та виправдання агресії: Мета таких заяв — позбавити Україну легітимності як окремої держави. Якщо українців «не існує» як окремої групи (навіть у спотвореному, біологічному розумінні), то, за логікою диктатора, знищення української державності, культури та незгодних громадян нібито не є злочином, а лише «поверненням свого». Це класична риторика для виправдання загарбницьких воєн.

Ознаки геноцидної риторики: Коли політичний лідер країни-агресора заявляє, що атакований народ є «тим самим народом», але зіпсованим «неправильною» ідентичністю чи керівництвом, це створює ідеологічне підґрунтя для насильницької асиміляції або фізичного знищення тих, хто відстоює свою окремішність.

Ідеологія рашизму: Багато сучасних істориків та дослідників тоталітаризму (зокрема Тімоті Снайдер) прямо класифікують сучасну російську ідеологію як різновид фашизму. Вона поєднує ультранаціоналізм, культ вождя, реваншизм та використання псевдоісторичних і псевдонаукових (включно з генетичними) міфів для знищення сусіднього народу.

Отже, апеляція до генетики в політичному контексті для обґрунтування війни — це не наука. Це ідеологічна зброя, яка повторює найгірші практики фашистських режимів ХХ століття, намагаючись надати політичному насильству вигляду «природної закономірності».

Коментарі зайві.