Помічав таку штуку? Саме тренування - не страшне. Страшно змусити себе на нього піти. Сам процес часто легший за те рішення яке йому передує.

І це не про слабкість. Це про те як влаштований мозок. Зараз читаю книжку «Біологія поведінки» - там добре пояснено чому так.Коротко. За рішення «треба, але не хочеться» відповідає лобна частина мозку. Вона у нас за головного - воля, самоконтроль, «зберися і зроби». Проблема в тому що працює вона дуже затратно і швидко втомлюється. Тому щоразу як ти вирішуєш - йти чи не йти, готувати чи замовити - ти витрачаєш реальний ресурс. І до вечора його просто не лишається.Тепер хороша новина.

Це триває рівно до того моменту поки дія не стане звичкою. Коли ти робиш щось регулярно - мозок перестає це «вирішувати». Дія йде сама, на автоматі. Як з кермом: перші поїздки - руки трусяться, думаєш про кожну педаль. Через місяць - їдеш і паралельно слухаєш музику. Те саме з тренуванням і харчуванням. Я це бачу на учасниках постійно. Перший тиждень - кожне тренування це боротьба з собою. Третій - вони вже не думають, просто роблять. Нічого не «змушують». Воно стало частиною дня. Тому коли наступного разу буде важко себе підняти - згадай. Важко не тілу. Важко голові прийняти рішення. А це лікується одним - регулярністю. Два-три тижні без пропусків, і рішення перестає бути рішенням.Маленький трюк на завтра: постав форму на видне місце ще звечора.

Одне рішення зранку - мінус. Дрібниця, а працює.Напиши в коментарях - що в тебе вже на автоматі, а що досі доводиться змушувати?