KGB files | Чотири роки «Вершинін» виконував завдання ГПУ в Польщі. Що саме робив ...

Чотири роки «Вершинін» виконував завдання ГПУ в Польщі. Що саме робив як розвідник, невідомо - але напевно збирав інформацію про еміграцію. Публічно ж працював в Українському науковому інституті у Варшаві, писав статті (зокрема антирадянські), вивчав архів Михайла Драгоманова. Чомусь у 1934 році в чекістів виникли підозри, що «Вершинін» їх зрадив. Зізнався у всьому роздвідці УНР, працює тепер на неї та вже по-справжньому відмовляється вертатися. У документах тих років НКВД пише про це впевнено, називаючи зокрема імена тих, перед ким саме розшифрувався Лазаревський.В Україні лишилися дружина Лазаревського Марія та їхній син Олександр. І їх у 1935 році арештували. У матеріалах їхньої кримінальної справи НКВД не приховує, що Лазаревських переслідують саме як членів родини «зрадника». Законодавчі норми, які дозволяли це робити, були ухвалені в 1934-му. Але про всяк випадок їм інкримінували ще зв’язки з польським консульством та антирадянські розмови. При цьому якщо проти Марії були хоч якісь слабенькі докази, то проти Олександра - взагалі нічого. Підозрюється в шпигунстві - та й по всьому.Обом дали по 5 років таборів. Мати та сина разом відправили до Сибіру.Можливо, в НКВД розраховували, що це допоможе повернути Гліба Лазаревського - він приїде, щоб рідних звільнили з заручників та розбиралися з ним самим. Якщо й так, то це не спрацювало. «Вершинін» приїхав, але аж на початку 1940 року, коли Варшава перебувала під німецькою окупацією. І агент зміг переконати НКВД, що ні з якою розвідкою УНР насправді не співпрацював. Що там насправді сталося, звідки взялися підозри щодо нього, і як Лазаревський їх спростував, на жаль, невідомо. Приблизно тоді ж із табору звільнили дружину та сина. Вони, виходить, виявилися невинуватими не лише як «шпигуни», а й як «члени родини зрадника». Спочатку Гліб Лазаревський поселився в Сумах, де працював перекладачем. Нарком внутрішніх справ УРСР Іван Серов попросив сумське управління допомогти йому з роботою та квартирою, запропонував використовувати як агента. Але водночас порекомендував оточити самого Лазаревського агентурою, оскільки не виключав, що той все ж може виконувати завдання «українського контрреволюційного центру». Тобто НКВД йому до кінця не довіряв.Дружина та син поки що були в російському Сиктивкарі. У 1941-му родина мала возз’єднатися у Києві, але завадила війна. «Вершинін» опинився в евакуації, син - у армії, дружина лишилася в Сиктивкарі.  В Уфі Лазаревський почав працювати в музеї Тараса Шевченка. І розробляв евакуйовану українську інтелігенцію. Згодом розповім про одну операцію, в якій брали участь Лазаревський та ще один агент Олександр Міньківський під керівництвом чекістів Володимира Сєкарєва та Анатолія Шевка (про всіх трьох писав раніше).1944-го Лазаревський повернувся до Києва - і нарешті зустрів дружину (син ще служив). Цей період його життя був плідним, але нетривалим - кінець йому поклало звільнення з музею в 1947-му через звинувачення в націоналізмі. Лазаревському дісталося зокрема за написані та видані в Уфі спогади про дореволюційний журнал «Кіевская старина». Лазаревський зміг отримати роботу бібліотекаря у Львові. Саме там його поховали після смерті в 1949-му.Незабаром з Марії та Олександра Лазаревських зняли судимість.Документи - Галузевий державний архів СБУ.Цей сюжет увійшов до моєї нової книжки "Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича)".Ви можете замовити її собі за посиланням:https://secure.wayforpay.com/button/b08cd5688f575Також можете скористатися IBAN-платежем та скинути в дірект свою адресу:UA133220010000026007340069204(сума: 569 грн, призначення: оплата товару)Підпишу та відправлю якнайшвидше.