КаКаШыБыЗы | Не повірите, але 5 Languages of Appreciation мене змусили прочитати по...

Не повірите, але 5 Languages of Appreciation мене змусили прочитати по роботі. Моя начальниця запропонувала, щоб весь колектив прочитав, а потім ми обговорили її на ретриті. Лише після ретриту я дізналася, що можна було й не читати, бо ми про неї поговорили лише хвилин 10 і, насправді, я могла би пережити без того знання. Ці самі автори колись давно написали книгу про 5 Love Languages (я її не читала, але чула щось). Типу, що різні люди по-різному проявляють свою любов (дивина!), і якщо твій прояв любові не співпадає з тим проявом, який очікує твій партнер, то навряд чи у вас буде щасливе довге життя. І ось ці ж автори вирішили ще заробити грошенят і застосувати цю свою теорію до робочого місця. Ідея така: на роботі ми маємо дякувати всім за все, що вони роблять (особливо керівництво своїм підлеглим), і от якщо дякують не так, як хочуть того співробітники, то вони й не зрозуміють, що їм дякують. Комусь достатньо просто сказати «дякую», комусь грамота серце гріє, а комусь бесіда про життя найбільше подобається. Короче, не знаю за яких обставин мені знадобляться ці знання, але вже прочитала, то прочитала. Научпоп для лідерів мене не вразив. Про People Love Dead Jews я чула ще кілька років тому, коли вона тільки вийшла на семінарі в USHMM. Було використано слово controversial, тому мене вона ще тоді зацікавила, але я забула про неї швидко. А ось в книжковому клубі при синагозі вирішили її почитати і я з ними разом. Слухала я ту книгу і плювалася. Так вона мені не сподобалася, що капець. З одного боку, наче авторка і науковиця, і гарно пише, і наче щось нове для мене, але певні її думки, мені здалися, абсолютно неаргументованими. Може, тому вона цю книгу і зробила научпопом, бо не мала достатньо аргументів, щоб перетворити свої есеї на наукові статті? Головна ідея книги відображена в назві: people love dead Jews у тому сенсі, що в деяких місцях на планеті, де євреї вже не живуть (через різні причини, типу Голокосту в Польщі), місцеві громадяни меморіалізують колись яскраве єврейське життя, але не так, як треба, і заробляють на своїм dead Jews гроші. Отут я категорично не згодна, бо як на мене меморіалізація потрібна, вона свідчить про мультикультурність певних місць і виховує толерантність, роблячи «Іншого» знайомим, і далі по тексту. Але авторка так не вважає, що, звичайно, є її правом. Ще одна думка, яка мене вразила: євреї, які мігрували до США в кінці 19-на початку 20 століть, змінювали свої єврейські прізвища на щось  більш американське, бо вони хотіли відцуратися свого єврейства. Правда, вона тут же пише, що вони все одно залишалися членами громад і вели активне єврейське життя. І, здається, авторка не розуміє, що ті євреї могли просто втомитися від постійного перекручування їхніх імен, постійного повторення як воно вимовляється, постійного повторення по буквах, щоб зрозуміли як його писати, і постійного страху не зрозуміти, що звертаються саме до тебе, бо як американці прочитають твоє імʼя – це постійний сюрприз. Ну й вишенька на тому всьому така. Як боротися з антисемітизмом? А ніяк – треба просто заглибитися в свою релігію – юдаїзм – бо лише вона несе вічну мудрість і має відповіді на всі питання. Авторка, наприклад, рекомендує активно вивчати Талмуд. Really?! Короче, книга мені не сподобалася і я не рекомендую її читати.