Причина проста: йшла війна, Японія була ворожою державою, поїхати туди американській дослідниці було неможливо. Тому її робота стала прикладом методу culture at a distance - «культура на відстані».Рут працювала не як класичний етнограф «поїхав - пожив - описав», а як аналітик, яка читала доступні тексти, дивилася фільми, аналізувала пропаганду, газети, документи, а також брала інтерв’ю в японських емігрантів, японців у США та військовополонених. І все це робила в часи без інтернету, нормального телебачення, з таким-сяким радіо вручну… Через це книга дуже цікава, але небезпечна як джерело, бо не є чистим поглядом на Японію зсередини, це, скоріше, американська спроба зрозуміти Японію в умовах війни. Але для мене особисто вона - енциклопедичний приклад серйозної блискучої аналітики. Хоча у книзі «Хризантема і меч» є сильні інсайти, проте і багато узагальнень: ніби «японці такі-то», «західна культура така-то», «Японія - культура сорому, Захід - культура провини». Саме це розрізнення стало дуже відомим, але сьогодні його часто вважають надто спрощеним (я з цим частково погоджуюсь)Та попри критику, книжка мала величезний вплив, бо формувала американське уявлення про Японію під час окупації, а японський переклад став надзвичайно популярним у самій Японії - понад 2,3 млн проданих примірників згадуються в дослідженнях про її тиражі. Уявіть собі якби книга про українців, що написана японцем, який жодного разу не був в Україні, розліталась як гарячі київські перепічки? Так, Рут Бенедикт ніколи не була в Японії, але написала одну з найвідоміших книжок про японську культуру саме «на відстані». Я особисто бачу її як не як остаточну правду про японців, а як історично важливий текст: як США під час війни намагалися «розшифрувати» Японію.А ви читали «Хризантему і меч»?Чи можна, на вашу думку, зрозуміти іншу культуру, жодного разу не побувавши в ній?