Іван згадує атаку близько тридцяти російських солдатів, які намагалися штурмувати їхню позицію. "Без артпідготовки, вони йшли малими групами, по одному, по троє". Усіх, стверджує він, було ліквідовано. У його групі – жодного пораненого. "Якби я дозволив їм вистрілити першими, мене б тут, мабуть, уже не було". Після бою – жодного відчуття перемоги: лише "щось доволі огидне". Він згадує, як в окопі дивився на свої руки. Вода – дефіцит, солдати бережуть її для чаю та мівіни. У них є вологі серветки, тож він тер ними шкіру, знову і знову. "Ніби це могло стерти те, що ці руки щойно зробили. Навіть усією водою світу цього не змиєш".Його переслідує не сам штурм, а впертість тих, хто розбивався об їхню оборону. Вони продовжували йти, знищувані мінометами, дронами, стрілецькою зброєю – і все одно йшли на укріплені позиції."Чому вони продовжують? Чи розуміють вони взагалі, куди йдуть?" – запитує він, більше самого себе, ніж чекаючи відповіді.Він не розуміє, що змушує цих людей долати тисячі кілометрів, щоб убивати "його або його побратимів" у країні, яка їм не належить. Саме це питання, більше за снаряди, не дає йому спокою.Детальніше у замітці французького документаліста Фабріса Деконінка.😌Telegram / 😇Facebook / 😅Instagram / 😉YouTube / 😛TikTok / 🤖X / 💵Донат
Дорогі брати і сестри! Воїни-росомахи! Ми проводжаємо ще один важкий рік. Рік, який знову випробовував нас на міцність, ламав плани, але не зламав нашої волі.Головний підсумок цього року не в паперах і не у звітах. Він – на карті, і він – у ваших очах. Попри шалений тиск, попри безкінечні штурми ворога, ми досі тримаємось у Покровську. Це – ваша заслуга. Це результат вашої надлюдської витримки, вашого поту і крові, що вгризлися в цю землю. Ви зробили те, що багатьом здавалося неможливим.Цьогоріч наш незламний характер приніс високе визнання. Президент України відзначив нашу бригаду почесною стрічкою "За мужність та відвагу". Це нагорода не для штабів. Вона – для кожного з вас: хто в окопі по коліна в багнюці, хто за пультом дрона, хто за кермом евака, хто ремонтує техніку під обстрілами. Це свідчення вашої сталевої вдачі.Але є нагороди, які болять найбільше. Звання Герой України удостоєний наш бойовий товариш Віктор Стельмах – наш "Саба". Людина, яка була серцем технологічного розвитку бригади, один із батьків 🐝"Шершнів Довбуша". Він показав, як розум і новітні технології можуть нищити ворожу навалу. Його з нами немає, але його справа живе в кожному точному скиді чи ударі FPV.У цю новорічну ніч я прошу вас згадати всіх, хто назавжди залишився в строю небесного війська. Згадати тих, хто зараз не може обійняти рідних, бо перебуває в полоні, і тих, про кого ми поки що не маємо звісток. Ми пам’ятаємо кожного. Ми не заспокоїмось, доки не повернемо всіх своїх додому. Це – наш борг і наша мета.Окремо хочу вклонитися нашим родинам – нашому надійному тилу. Матерям, дружинам, дітям, які чекають, моляться і допомагають. Ваша віра тримає нас сильніше за будь-яку броню.Попереду – невідомість нового 2026 року. Я не обіцятиму, що буде легко. Але я знаю одне: поки ми єдині, поки ми стоїмо пліч-о-пліч, нас не здолати. Ми стали мудрішими, ми стали технологічнішими, ми стали ще злішими до ворога і ще ріднішими одне до одного.Бережіть себе, побратими. Бережіть того, хто праворуч і ліворуч від вас. З Новим роком! Слава 🐻68-ій бригаді! Слава Україні!Ваш командир, підполковник Сергій ТРЕТЯК😌Telegram / 😇Facebook / 😅Instagram / 😉YouTube / 😛TikTok / 🤖X / 💵Донат
Боєць Олександр Закерничний на псевдо Письменник поліг 4 серпня 2023 року під час бойового завдання в селі Чернещина на Харківщині. Захисникові було 48 років.Олександр народився 27 листопада 1974 року в Одесі. Там закінчив Державну академію холоду. За освітою був інженером-теплофізиком, а за покликанням – письменником. Працював у компанії «Danfoss».У лютому 2022 року став на захист України. Служив водієм-розвідником радіолокаційної станції у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Під час служби писав щоденник, публікував оповідання на Facebook-сторінці та мріяв видати книгу, але не встиг. «Друзі, родичі та підписники разом втілили його мрію – видали книгу «Записки добровольця», яка отримала національну нагороду «Подвиг безсмертя» та була відзначена премією імені Василя Паламарчука. За її мотивами вже створили виставу в Одеському театрі. Відбулася прем'єра опери в Одеській філармонії», – розповіла племінниця Наталія Шевченко.Олександра нагородили медаллю «За поранення».«Він пішов у темряву, аби стати світлом. Писав із гумором та іронією попри все, чим підтримував усіх, хто був поруч та читав його дописи», – додала племінниця.Поховали воїна у рідному місті.У нього залишилися мати, донька, племінниця та інші рідні.💔Букви спільно з Платформою Памʼяті Меморіал вшановують памʼять загиблих військових
35-річний захисник Юрій Шляпніков загинув 4 квітня 2024 року під час бойового завдання поблизу села Семенівка на Донеччині. До січня 2025-го захисника вважали зниклим безвісти.Юрій народився у Львові. Навчався у загальноосвітній школі№91. У 2007 році закінчив техніко-економічний фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «Обслуговування устаткування та систем газопостачання». У цивільному житті працював на приватному підприємстві «Лео Кераміка» та ТзОВ «Віденська кава». Захоплювався футболом.Після початку повномасштабного вторгнення чоловік став на захист України від окупантів. Служив у лавах 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Воював на Харківщині та Донеччині.«Був винятково доброю людиною та мав широке коло друзів. Його усмішка гріла, а гумор додавав особливої атмосфери у компанії. Добро – ось що залишиться у нашій памʼяті про Юрчика. Назавжди наш Герой!» – написали рідні захисника.«Найдобріша людина, яку я знав. Дякую за всі наші футболи, за гру, виїзди за Карпати і просто час разом. Завжди наготові та бадьорий. Дуже любив дітей і тварин. Шмульц завжди з нами!» – додав його друг.Поховали Юрія на Полі почесних поховань Личаківського кладовища.У нього залишилися батько, сестра, рідні, друзі та побратими. 💔Букви спільно з Платформою Памʼяті Меморіал вшановують памʼять загиблих військових
Еспресо спільно з платформою пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових 🕯Старший лейтенант Сергій Самолюк на псевдо Броня поліг 15 листопада 2024 року поблизу села Григорівка в Покровському районі Донеччини. Під час бойового завдання, він зазнав смертельної мінно-вибухової травми. Захисникові було 45 років.Сергій народився в селі Новоселиця Хмельницької області. Закінчив Київський національний аграрний університет Національної академії аграрних наук України. Був за фахом інженером-механіком. Жив у Києві, працював у ТОВ «Будіндустрія» менеджером з логістики. Захоплювався спортом, любив подорожувати.28 лютого 2022 року чоловік приєднався до лав Збройних Сил України, щоб захищати свою Батьківщину. Служив у 224-му окремому автомобільному батальйоні на посаді командира взводу роти охорони. З літа 2022-го воював на Запорізькому напрямку. На момент загибелі служив у 68-й окремій єгерській бригаді.«Сергій був людиною з великим серцем і незламною волею. Мужність, сміливість і відданість Україні стали прикладом для його побратимів. Сергій ніколи не зупинявся перед труднощами, завжди був там, де була найбільша небезпека, щоб захистити нас», – розповіла його дружина Тетяна.Поховали офіцера на Алеї Слави в рідному селі. У нього залишилися батьки, дружина та двоє синів.
"Вони виводять автівку ще в повній темряві. Погода нині туманна, тому виїхати з позицій трохи легше. Але пікап спершу пробуксовує в багнюці. Потім його починає заносити на слизькій дорозі. Щойно машина виїжджає з найнебезпечнішої 10-кілометрової зони, салоном шириться запах спаленого зчеплення, автівка зупиняється посеред дороги й більше не заводиться.– І це вже вдруге так, – каже Зять, штурхаючи ногою колесо. – Цього разу нам повезло, ми принаймні в "умовній безпеці". Заглохни вона на пʼять кілометрів раніше – довелося би пішки вертатися, шукати укриття. Так у мене вперше з нею було. Нормальні машини попалили, доводиться їздити на цьому. Але зараз нас має хтось забрати.Забирати пікап приїжджає Руля. Він вистрибує з громіздкого броньованого "Хаммера", дістає трос. Утрьох військові кріплять пікап до "Хаммера", Кордон сідає за кермо. Руля заводиться й "Хаммер" летить на виїзд, оминаючи в темряві навʼючений НРК, який повільно котиться у напрямку ЛБЗ.У крихітні отвори лобового скла, що заховане під приварену до "Хаммера" металеву антидронову сітку, видно яскраві помаранчеві спалахи на горизонті.Це чотири КАБи впали в районі Добропілля.– Це північне сяйво, бл*дь, – жартує Руля".Кілзона Донбас. Репортаж "Суспільного" про те, чому війна роботів неможлива без людини
😌Telegram / 😇Facebook / 😅Instagram / 😉YouTube / 😛TikTok / 🤖X / 💵Донат
Інженерне мислення, технічний досвід і усвідомлений вибір служити – саме так почався військовий шлях Юрія з позивним "Магос".У фантастичному всесвіті гри Warhammer 40,000 магоси – хранителі технологій. У реальності війни роль Юрія не менш відповідальна: від його роботи залежить зв’язок, координація і ефективність підрозділів.Ще зі шкільної парти на Тернопільщині хлопець вирішив податися в точні науки. Спочатку був технічний коледж, потім – Одеська національна академія зв'язку і робота в інтернет-провайдерах, де забезпечував доступ до мережі для домівок та бізнесу. Але весь час прагнув розвитку, тому змінив напрям і став програмістом."З літа 2023-го я почав шукати підрозділ, у якому зміг би застосувати свої вміння і навички", – розповідає "Магос".І таки знайшов 🐻68 окрему єгерську бригаду імені Олекси Довбуша, яка потребувала фахівців з волоконно-оптичних мереж.
Вже в червні 2024 року Юрій приєднався до команди росомах-зв'язківців та одразу включився в роботу. Навчався, переймав досвід у побратимів і водночас ділився власними знаннями."Мій шлях від солдата до виконуючого обов’язки командира взводу був нелегкий, але з допомогою і підтримкою я його подолав", – наголошує наш герой.
"Магосу" подобається, що колектив батальйону управління максимально викладається заради спільного результату, щоденно навчаючись та розвиваючись, оскільки зв'язок не стоїть на місці і потрібно завжди тримати руку "на пульсі". Тривають постійні пошуки нових рішень, їхня реалізація та підтримка діючої мережі, неважливо – це оптичний, релейний, мобільний чи супутниковий зв'язок. Наразі основною загрозою є FPV-дрони, як для особового складу так і для засобів зв'язку, каже Юрій. Трапляються непоодинокі випадки, коли після проведених ремонтних робіт одразу прилітають ворожі дрони і знищують обладнання, й тоді просто на місці доводиться відновлювати пошкоджену техніку. На думку "Магоса", досвід і знання мають найбільшу цінність тоді, коли ними діляться та вміють перетворювати на реальний результат. Такий підхід формувався у нього з дитинства і стосується не лише професії."Від самого малечку я цікавився історією й досліджував своє родове дерево. Зараз по окремих лініях родоводу у мене є документально підтверджені записи від 1750-х років. Це те минуле, яке я бережу, а майбутнє, яке ми захищаємо тут і зараз – це наші сім'ї, наші діти, щоб вони не знали, що таке війна і жили в процвітаючій Україні", – впевнений воїн.
Саме тому Юрій намагається не говорити з рідними про війну: "Є речі, які важко пояснити лише словами. Основне – щоб ми перемогли, щоб наша державність збереглася. Поки цього не буде досягнуто – я й не знаю, про що інше можна мріяти".😌Telegram / 😇Facebook / 😅Instagram / 😉YouTube / 😛TikTok / 🤖X / 💵Донат
Для бойового медика доба не вимірюється годинами – вона вимірюється кількістю прийнятих "бортів" і складністю поранень. У стінах стабпункту на Покровському напрямку втома стає хронічною, а запах антисептиків перемішується з пороховим димом, що в'ївся у форму бійців. Тут бачать найважче: наслідки прильотів, виснаження після місяців на "нулі" та ціну, яку ми платимо за кожний метр своєї землі.Проте найбільша мотивація приходить пізніше – у короткому телефонному дзвінку або повідомленні: "Док, я живий, я відновлююся". Ці кілька слів від врятованого побратима, який вже перебуває в госпіталі, вартують усіх безсонних ночей і надлюдських зусиль.Кожне таке "дякую" – це спільна перемога всієї медичної роти. Від водіїв медеваків, які маневрують під прицілом ворожих FPV-дронів, до лікарів і медсестер, які стали "універсальними солдатами" в операційних. Вони працюють заради однієї мети: щоб кожен воїн отримав шанс повернутися до своєї родини.Дивись про те, як гартується ця стійкість і як професіоналізм перемагає смерть на передньому краї:https://youtu.be/_CFbdvquWpA?si=wObUbPCB0oMpYO74😌Telegram / 😇Facebook / 😅Instagram / 😉YouTube / 😛TikTok / 🤖X / 💵Донат
Компенсація за оренду житла для ветеранів і ветеранок: хто може скористатися програмою та як подати заявуМінветеранів продовжує реалізацію програми грошової компенсації за найм (оренду) житла відповідно до постанови Кабінету Міністрів №252. Програма працює для того, щоб ветерани, ветеранки та їхні родини мали можливість жити в більш безпечних і комфортних умовах — навіть у разі втрати домівки або вимушеного переїзду.🔹Хто може отримати компенсацію?▪️військовослужбовці, які були мобілізовані, брали участь у бойових діях, уже звільнені зі служби, але ще не оформили статус УБД або особи з інвалідністю внаслідок війни;▪️ветерани й ветеранки, які мають статус УБД або особи з інвалідністю внаслідок війни та звільнені зі служби;▪️поліцейські та рятувальники, які брали участь у захисті України, звільнені зі служби й наразі не мають статусу УБД або інвалідності внаслідок війни.Відшкодування можна отримати в таких випадках:▪️Захисники і Захисниці, чиє житло знищене або пошкоджене внаслідок бойових дій.▪️ветерани і ветеранки, які проходять реабілітацію далеко від задекларованого місця проживання (понад 15 км).▪️ВПО з-поміж ветеранів і ветеранок, які не мають власного житла або були змушені винаймати помешкання.🔹Розмір компенсаціїСума залежить від населеного пункту:📍Київ, Дніпро, Львів, Одеса — 2 прожиткові мінімуми (6 056 грн).📍Обласні центри — 1,5 прожиткового мінімуму (4 542 грн).📍Інші населені пункти — 1 прожитковий мінімум (3 028 грн).Якщо фактична вартість оренди є більшою, ветеран чи ветеранка можуть покрити різницю самостійно. У разі короткострокової оренди компенсація нараховується за кількість днів проживання.❗️Як подати заяву?Звернення можна подати:▪️до структурного підрозділу з питань ветеранської політики за місцем орендованого житла;▪️до найближчого ЦНАПу (послуга №02606).✅Документи можна подати особисто або надіслати рекомендованим листом. Заява оформлюється у паперовому або електронному вигляді (за наявності технічної можливості).🔹Кошти виплачуються на банківський рахунок (IBAN), зазначений у заяві.Програма діє для того, щоб кожен Захисник і Захисниця мали гідні умови проживання — навіть якщо власне житло втрачено або недоступне. Більше про житлові програмами для ветеранів та ветеранок на Ветеран Pro за посиланням: https://veteranpro.gov.ua/thematic-block/zhytlo_ta_infrastruktura #ПолітикаГероїв #поважай_та_дій
🩺 У цивільному житті Руслан на позивний "Лебідь" працював лікарем у приватній клініці, займався спортивною медициною та реабілітацією, допомагав професійним спортсменам і олімпійським чемпіонам повертатися у форму. Сьогодні ж він відповідає за медичну роту бойової бригади та організацію допомоги пораненим у зоні бойових дій.Руслан народився у Краматорську, навчався у Харківському національному медичному університеті. Після завершення навчання 15 років працював у клініці в Харкові, а згодом переїхав до Києва. Він мав стабільну роботу, власний кабінет і чітко вибудувану кар’єру в медицині."Але почалась повномасштабка... А оскільки після військової кафедри я мав звання молодшого лейтенанта, тож одразу пішов у військкомат. Я розумів, що мушу захищати своє, тому прийняв саме таке рішення", – розповідає "Лебідь".
Уже 6 березня 2022 року його мобілізували до 🐻68 окремої єгерської бригади. Розпочав службу в медичній роті як ординатор евакуаційного відділення, працюючи на евакуації поранених. Перші бойові травми Руслан побачив у Богоявленці на Вугледарському напрямку. Це був складний психологічний етап – щоденна робота з важкими пораненнями та втратами. Втім, завдяки підтримці колег із бойовим досвідом, злагодженості команди та холодному розуму він зумів адаптуватися і виконувати ті ж завдання, що й більш досвідчені побратими. Саме так цивільний лікар перетворювався на бойового медика."У нас є обмежена кількість часу і важкі стани, які потребують невідкладних, швидких, точних дій. І максимально, наскільки це можливо, ми створюємо умови комфорту, аби поранені хлопці відчували, що ними опікуються на етапі евакуації. В першу чергу даємо їм необхідні ліки, знеболюючі препарати, а вже далі спілкуємося про дім, про сім'ю. Щоб дати хоча б маленький промінь світла і надії", – пояснює "Лебідь".
З часом, із набуттям досвіду та відповідальності, Руслану довірили очолити медичну роту бригади. Нині підрозділ приймає поранених зі стабілізаційного пункту, готує їх до подальшої евакуації в госпіталі та до передових хірургічних груп, а також веде амбулаторний прийом військовослужбовців – від ГРВІ до захворювань опорно-рухового апарату."Коли я працював у приватній медицині, для нас важливою була якість і швидкість надання допомоги. Ми мали стислі строки відновлення і лікування та високі вимоги до самого процесу. Тому що спортсменам треба було швидко підготуватися до змагань. Щось схоже є і в армії. Наше головне задання – це правильно діагностувати і розробити план, алгоритм дій, як своєчасно допомогти військовослужбовцю. Нам може чогось не вистачати, але ми знаходимо шляхи, щоби пацієнт отримав насамперед адекватне лікування", – підкреслює він.
А найкращою нагородою для "Лебедя" залишаються врятовані життя, вдячність побратимів і повага колег. Говорячи про майбутнє, він мріє про перемогу, створення міцної сім’ї та повернення до минулої професії:"Ми всі розуміємо, що наша робота пов'язана із небезпеками. Раніше це були менші ризики, тому що ми безпечніше прибували на евакуацію і забирали хлопців. А зараз через FPV-дрони загрози стали набагато більшими... Наприклад, лікар може спокійно заробляти ті ж самі кошти і в цивільному житті. Але я усвідомлюю, що якщо зараз піду додому, то війна при цьому не закінчиться, вона все одно триватиме".
😌Telegram / 😇Facebook / 😅Instagram / 😉YouTube / 😛TikTok / 🤖X / 💵Донат