Подивився інтерв’ю Мокрик-Гончаренко, хоча в даному разі логічніше, напевно, поміняти черговість прізвищ. Суїцидальна стратегія інтервʼюера побудувати розмову на принципі «я високоморальний інтелектуал, а ти зашкварене лайно» дала прогнозований результат у вигляді приголомшливого фіаско. Це вже не перша медійна поразка людей, які використовують подібну стратегію - коли ти судиш візаві за правилами та стандартами, які він не акцептував і субʼєктом яких він не є. Схожа історія - “сесксистський” фейл Антонюк з Бобулом, коли “нова етика” розбилася об монументальну стіну дискурсивної інакшості. Така стратегія була актуальною років 7-10 тому, зараз вона не працює, адже якщо ви берете на озброєння деконструкцію, не варто забувати, що вона завжди повернеться по вас. Коли метою інтерв’ю стає не отримання інформації в делезіанському сенсі (створення нових зв'язків, що утворюються з відмінностей), а самолюбування та прагнення гарно виглядати в кадрі, воно втрачає свою семантику, перетворюючись на перформанс. Своєю чергою, перформанс - це вистава, а у виставі завжди домінує досвідченіший актор незалежно від ролі, яку йому хтось приготував. Років 5 тому Гончаренко був у мене в “Антиподах” і я чудово розумію, який це непростий співрозмовник. З ним не можна будувати розмову на етичних претензіях чи моральній перевазі, тому що на всю цю етику він кладе метаетику, яка помітно ефективніша у використанні та більше відповідає часу. Пам’ятаю, після інтерв’ю я сказав йому: “А ви підготовлений”, і судячи з того, що я побачив сьогодні, він ще більше вдосконалився. Мокрик - розумна людина, але Гончаренко його деконструював його ж інструментами у перші ж 10 хвилин розмови. Я думаю, тут нікому не треба пояснювати формат та характер наших взаємовідносин із депутатом Гончаренком. Ми багато разів перебували в конфліктах різної міри інтенсивності, тож ви розумієте, як непросто мені констатувати все це. Але я мушу поставити фактичне над персональним. Потрібно вміти оцінити красу гри - навіть/особливо у виконанні суперника. Висновок буде абстрактний. Захопившись деконструкцією, релятивізмом та позаконкурентним моральним домінуванням, наші постмодерністи не помітили, як підкралася пенсія. А з нею - нова доба, в якій для них - якщо вони не роздупляться - місця немає. P.S. Найкращий момент - це спір про “Єлєну” та “Олену”. Поміняйте місцями слово “Єлєна” на “чоловік”, а “Олена” - на “жінка” (або навпаки, це непринципово) та насолоджуйтесь.