Минуло півтора місяці з початку “Міндічгейту”. За цей час ми побачили декілька перформансів різної міри видовищності у виконанні як підозрюваних, так і слідчих органів. Ця історія перетворилася на реаліті-шоу, яке в наші сумні часи бодай трохи розважило суспільство. Але дечого ми досі так і не побачили. І це дещо дуже важливе - юридичні наслідки. Підозри отримали всі, крім тих, хто дійсно на щось впливав згідно свого функціоналу. Скажімо, з якихось містичних причин досі немає підозр ексміністру юстиції та ексміністру енергетики, яких демонстративно звільнили. Немає підозр особам, які фактично ухвалювали рішення стосовно коштів Енергоатому. Якщо є корупційний злочин, повинні бути й посадовці, які несуть за нього відповідальність. І якщо є такі посадовці - мають бути відповіді на наступні питання:1. Хто конкретно давав хабарі та кому? 2. Що по матеріальній шкоді Енергоатому і чому компанія заявляє про її відсутність? Це важливо для кваліфікації.3. Де аудит? Якщо його розпочали, він не може тривати вічно. Якщо не розпочали - чому? При всій повазі, дуже важко повірити, що всі схеми в Енергоатомі втілював у життя якийсь мутний радник разом із начальником департаменту. Це смішно, адже вони - просто акваріумні рибки. А де акули? Це дуже важливий момент. Бо коли кримінальний кейс місяцями живе у медіа, але не в процесуальних документах — це не боротьба з корупцією, а симулякр, політична кампанія під виглядом слідства. І якщо в мирний час це було б просто черговим проявом політичного жабогадюкінгу, то зараз, під час війни, це серйозно б’є по українській позиції під час міжнародних переговорів про життєво необхідні речі - зброю, гроші, санкції, гарантії безпеки. В такій ситуації кожен масштабний скандал автоматично виходить за межі внутрішньої політики і б’є по суб’єктності України. Коли силовий інструментарій використовується не за призначенням, а як елемент політичного тиску, ще й у критичний момент, Президент та уряд заходять у переговорний процес в ослабленій позиції, а отже легше ставити нам умови та вимагати компромісів. “Але ж це не привід зупиняти боротьбу з корупцією”, - обґрунтовано зауважите ви. Так, звісно, цілком згоден. Проте знову ж таки: де підозри?