Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🗺🤝22 січня 1919 року відбулося проголошення Акта злуки Української Народної Республіки із Західно-Українською Народною Республікою.Революційні події у Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні українці отримали можливість реалізувати своє право на самовизначення. 1 листопада 1918 року у Львові відбувся листопадовий чин, після чого відбулося проголошення ЗУНР. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ вирушила галицька делегація. Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання галичан: надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти галичанам у боротьбі з поляками. Утім, в цей час владу в Україні перебрала на себе Директорія і переговори про об’єднання продовжилися вже з її представниками.Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові “передвступного” договору між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. А вже 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу. Для продовження переговорів з урядом УНР сформували делегацію у складі 65 осіб, яку очолював Лев Бачинський.22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.За законом “Про форму влади на Україні” від 28 січня 1919 року голова Української національної ради ЗУНР Євген Петрушевич мав увійти до складу Директорії УНР. ЗУНР отримала нову назву Західна область Української Народної Республіки (далі – ЗОУНР). Їй гарантувалася територіальна автономія. Гербом ЗОУНР став тризуб замість лева. Державного секретаря закордонних справ ЗОУНР Лонгина Цегельського призначили першим заступником міністра закордонних справ УНР. Остаточно врегулювати всі питання, пов’язані зі створенням єдиної української держави повинні були Установчі збори. Утім, завершити цей процес завадила більшовицька окупація українських земель.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥19 січня 1912 року в Тернополі народився Ярослав Стецько, один із ідеологів та провідників українського націоналізму, голова ОУН-б, президент Антибільшовицького блоку народів.Походив із родини священика. Закінчив Краківський та Львівський університети. Ще юнаком включився у національно-визвольну боротьбу, з 1932-го був членом Крайової екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних видань. У 1936-му засуджений польським судом до п’яти років ув’язнення. Під час слідства провів понад 200 годин (майже дев’ять діб) без сну, сидячи на табуреті, але компрометуючих свідчень так і не дав. Звільнений по амністії в 1937-му.Один із ініціаторів створення Революційного проводу ОУН-б (1940), з квітня 1941-го – заступник провідника ОУН-б Степана Бандери. На Українських національних зборах у Львові 30 червня 1941-го проголосив Акт відновлення Української держави і був обраний прем’єром.Як пізніше пояснював сам Ярослав Стецько: 💛«…ми вирішили танкам, бомбовозам і гранатам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло, ні за яких умов цього не заперечити, не відкликати, витримати до кінця».Заарештований нацистами 4 липня 1941-го, понад три роки перебував у концтаборі Заксенхаузен, зокрема в бункері смерті «Целленбау». В 1944-му переведений на режим домашнього арешту. Пізніше втік із лікарні в чеському місті Штайнгофф до американської зони окупації, отримавши важке поранення в руку. В групі, яка допомогла організувати втечу, була і підпільниця «Муха», майбутня дружина Ярослава Стецька – Ганна Музика (Ярослава Стецько). Вони уклали шлюб у 1946-му і прожили разом 40 років.У 1945-му обраний членом бюро Проводу ОУН. Від 1946-го і до кінця життя очолював Антибільшовицький блок народів. За його ініціативи постала Європейська Рада Свободи. У 1968-му обраний головою Проводу ОУН-б.Вважається, що саме під впливом особистості Ярослава Стецька генеральний секретар НАТО Джон Гакет у книзі «Третя світова війна» змоделював ситуацію, коли українські націоналісти опанували кґб, здійснили переворот і розвалили срср.Під час судового процесу в Польщі так сформулював своє життєве кредо: 💛«Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо: ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть». 🕯Помер 5 липня 1986-го в Мюнхені (Німеччина).🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🗓18 січня 1939 року в Хусті засноване Українське Національне Об'єднання (УНО) — політична організація закарпатських українців, яка перебрала від Центральної Української Народної Ради функцію обстоювати інтереси українського населення Закарпаття. УНО засноване з представників усіх доти існуючих українських партій і груп, за винятком комуністів. 24 січня був названий центральний провід УНО. Головою об'єднання став Федір Ревай — голова Української Центральної Народної Ради (УЦНР), заступником голови – Михайло Тулик, (згодом — Юрій Перевузник), генеральний секретар — Андрій Ворон. Почесним головою УНО був обраний Авґустин Волошин. Крайовий секретаріат (головний провід) партії розташувався у місті Хуст.27 січня провід об'єднання сформував список кандидатів у посли (депутати) до Сойму Карпатської України із 32 осіб на чолі з Авґустином Волошиним, усі з яких були обрані. Пресовий орган — щоденник «Нова Свобода», редакцію якої очолив письменник В. Ґренджа-Донський. За підсумками виборів партія УНО здобула масову підтримку в населення – 92,4 %. Сумарно противники партії УНО та українського національно-державного вектора розвитку краю здобули лише 19 тис. 645 голосів.З окупацією Карпатської України союзним нацистській Німеччині Королівством Угорщина Українське Національне Об'єднання було ліквідоване.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺✍️17 січня 1921 року у Відні було засновано Український Вільний Університет, приватний вищий навчальний заклад для розвитку української науки та виховання майбутньої інтелектуальної еліти з числа української молоді, яка після більшовицької окупації України вимушено опинилася в еміграції.Ідея створення такого Університету належала провідним діячам УНР, які в переважній більшості мали безпосереднє відношення до науки і прагнули продовжити наукові студії та підготовку майбутніх кадрів в тих умовах, у яких опинилися. Статут УВУ писали відомі історики та діячі Центральної Ради Михайло Грушевський та Дмитро Антонович, очолив університет Олександр Колесса, який потім неодноразово переобирався ректором. Біля витоків УВУ також були Олександр Олесь, Володимир Кушнір, Станіслав Дністрянський, Степан Рудницький, Дмитро Дорошенко, Степан Смаль-Стоцький, Іван Огієнко, Олександр Шульгін та ін.Слово «вільний» було в назві університету ключовим: він справді був незалежним від владних структур, вільним у виборі й спрямуванні начальних програм та наукових розвідок. Він працював на принципах академічності і мав два факультети — філософічний, який поділявся на історико-філологічний і природописний відділи, та права і суспільних наук. На початках в УВУ працювало 12 професорів і 3 доценти та було 90 слухачів.«Віденський період» в історії УВУ тривав лише півроку – уже у вересні 1921-го університет продовжив свою роботу уже в Празі, що стала центром українського емігрантського руху, переважно – молоді. Цьому сприяла політика чехословацького уряду, який надавав допомогу еміграційним закладам і дозвіл на проживання в ЧСР емігрантів із колишньої Російської імперії, та особиста прихильність Президента Чехословаччини Томаша Массарика. У Празі Український Вільний Університет отри­­мав щомісячну допомогу в розмірі 500 тисяч чеських крон, а керівництво Карлового університету надало приміщення для занять. Навчальний план було розроблено таким чином, щоб спудеї могли поєднувати навчання в УВУ та Карловому університеті.Нині, працюючи у Мюнхені, куди перебрався у 1945, УВУ складається з трьох факультетів, на яких представлено 13 спеціальностей: факультет державних та економічних наук (правознавство, організація та діяльність підприємств, політична економія, менеджмент, політологія); філософський факультет (філософія, порівняльне літературознавство, педагогіка, психологія); факультет україністики (українська мова та література, історія України, історія українського мистецтва, історія української церкви). Фінансову підтримку університету надає українська діаспора. Український вільний університет лишається єдиним у світі приватним вищим навчальним закладом поза межами України з українською мовою навчання, своєрідним науково-освітнім місточком між Україною і Європою. Випускниками УВУ були один із провідників ОУН Лев Ребет, поет Олег Ольжич, мовознавець Юрій Шевельов, художниця та поетка Емма Андієвська, ексміністр освіти Сергій Квіт та ін.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

💔🎗15 січня 1941 року у Львові почався закритий політичний «Процес 59-ти». Саме стільки молодих ОУНівців, хлопців і дівчат, віком від 15 до 30 років, потрапили на лаву підсудних. Восени 1940-го Львовом прокотилася хвиля арештів. Переважно це були студенти, а також гімназисти та випускники шкіл. Слідство тривало понад три місяці, протягом яких підсудні зазнавали тортур. Слідчі забороняли заарештованим спати, а допити проводили уночі. Звинувачували їх у членстві в ОУН, антирадянській та терористичній діяльності, шпигунстві на корсть Німеччині. Оскільки НКВДшніки вилучили літературу із закликами до боротьби за Українську Державу. Шпигунство полягало у переході совєцько-німецького кордону по націоналістичну літературу від Проводу ОУН. Провід перебував у Кракові (зона німецької окупації Польщі).Судове засідання, яке розпочалось 15 січня 1941 року було закритим і мало суто формальний характер. 18 січня після двогодинної наради колегія Львівського обласного суду повністю задовольнила висунуті в обвинуваченні покарання (сам вирок мав 14 сторінок рукописного тексту, що дає підстави вважати, що він був написаний заздалегідь). До смертної кари було засуджено 42 особи, з них 11 дівчат, решта отримали 10 років концтаборів та 5 років заслання з конфіскацією майна, а також 5 років позбавлення громадянських прав.18 лютого 1941 року Верховний суд УРСР розглянув касаційну скаргу і залишив вирок без змін. Виключення було зроблено лише для неповнолітньої Ірини Зубач, якій розстріл замінили на 10 років ув'язнення. 15 березня справу розглянув Верховний Суд СРСР, який пом'якшив вирок — 19 засудженим розстріл замінили на 10 років таборів, 5 заслання та позбавлення громадянських прав, строки решти фігурантів процесу були скорочені з 10 років до 4-8 років ув'язнення; ще одна засуджена, Ірина Пик, як громадянка США була вислана за межі СРСР — за її звільнення активно боролися американські дипломати і в результаті її обміняли на двох радянських шпигунів.🕯14 квітня 1941 року були страчені 19 осіб, чий вирок у "Процесі-59" був залишений без змін, решту засуджених перевели до тюрми у Бердичеві. Частина з них загинула у червні 1941 року відразу після початку Німецько-совєцької війни, коли НКВД вдався до масового знищення в'язнів. Серед тих, хто вцілів і зумів втекти та продовжити боротьбу був і майбутній організатор і перший командувач УПА Дмитро Клячківський.❗️Не привчений до совєцької судової практики адвокат Роман Криштальский, захищаючи молодь, вигукнув: 💬«Та це ж цвіт української молоді!».💬«Це були мужні і зворушливі слова. – пише у спогадах Люба Комар. – Після грубої лайки прокурора на нашу адресу вони чудовою музикою прозвучали в наших вухах та гордістю наповняли наші серця. Вони назавжди глибоко закарбувалися в нашій пам’яті. Але у той час, усвідомлюючи, де ми є, наше душевне піднесення затьмарила тривога: чи не сяде з нами на лаву обвинувачених наш добрий, але необачний оборонець?».🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🚢14 січня 1918 року Центральна Рада прийняла “Тимчасовий Закон про український державний флот”, підготовлений Морським міністерством УНР. Він став юридичною базою для утворення українського флоту. 💛Цим законом був затверджений перший офіційний український воєнно-морський прапор ХХ сторіччя.Нижче наведені всі пункти протоколу з засідання Центрально Ради.🔹1. Російська Чорноморська флота військова і транспортна проголошується флотою Української Народної Республіки і вона виконує обов’язки по охороні побережжя і торгівлі на Чорному і Азовському морях.🔸2. Прапорами Української військової флоти є: полотнище в двох – блакитному і жовтому – кольорах. В кряжі блакитного кольору – історичний золотий тризуб з білим внутрішнім полем в ньому.🔹3. Прапором Української торговельної флоти є полотнище в двох – блакитному і жовтому кольорах.🔸4. Українська Народна Республіка приймає на себе всі зобов’язання Російського уряду щодо Чорноморської флоти і утримання флоти та портів.🔹5. З часу проголошення цього закону всі військові російські транспортні кораблі на Чорному і Азовському морях піднімають вищезгадані прапори Української Народної Республіки.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Арештована коляда, операція КҐБ «Блок» або ж погром 12 січня 1972 року. ч.3Вже за кілька днів - обшуки у домівках інших підозрюваних осіб. Зокрема у поета Григорія Чубая, інженера Атени Волицької (Пашко), працівниці музею етнографії Людмили Шереметьєвої (дружини відомого історика Ярослава Дашкевича) , викладача університету Любові Попадюк, згодом - у мистецтвознавця Богдана Гориня, Ярослава Кендзьора.Їх неодноразово викликали на допити як свідків під час проведення слідства проти затриманих. Розпочались масові звільнення з роботи, відрахування з вишів.Львівський обласний суд звинуватив затриманих дисидентів у "виготовленні, розповсюдженні, зберіганні літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи, ініціативі створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої".Більшість отримала вирок позбавлення волі терміном на п'ять-сім років у таборах суворого режиму та три роки заслання. Максимальний термін одержав Іван Гель - 10 років суворого режиму та 5 - заслання, бо для "Івана Тиктора українського самвидаву" цей вирок був уже другим.Головною метою січневих репресій 1972 року була нейтралізація інтелектуальної еліти дисиденства, брутальна розправа з найактивнішими лідерами й залякування решти.Якщо в січні заарештували двадцять найпомітніших діячів руху, то загалом впродовж 1972 р. було засуджено 89 дисидентів (з них 55 із заходу України). Потім відома дослідниця дисидентського руху Людмила Алексєєва напише: 💬"Арешти виглядали як частина широко задуманого плану з викорінення самосвідомості українців".🔸Січневий погром 1972 р. й переслідування учасників вертепів перервали традицію публічної коляди на тривалий час і призупинили масове видання самвидаву. .Однак, уже в другій половині 70-х років рух опору відновився з новою силою, і основним інструментом боротьби із системою став відкритий захист прав людини членами Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥11 січня 1913 року на Львівщині народився Василь Кук (псевдо «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Медвідь»), генерал-хорунжий, останній головнокомандувач УПА. Василь Кук народився у селі Красне, нині Буського району Львівської області. Навчався у Золочівській гімназії, належав до юнацького куреня «Пласту» ч. 22 ім. Івана Богуна. Здобув юридичну освіту у Люблінському університеті, де познайомився з майбутнім главою Організації українських націоналістів Степаном Бандерою. Понад чверть століття віддав Василь Кук партизанській війні проти польських, німецьких і радянських окупантів. У 1950 році, після смерті Романа Шухевича, він став головнокомандувачем Української повстанської армії. Працівники радянських каральних органів не могли його зловити майже 10 років. Кук мав близько 40 псевдонімів, але найбільш відомі два: в УПА - «Леміш», серед оперативників радянської держбезпеки - «Барсук». 23 травня 1954 року разом зі своєю дружиною Уляною Крюченко був схоплений співробітниками МВС УРСР в підземному бункері на Львівщині. Після шести років ув’язнення Кука звільнили. Після звільнення працював науковим співробітником в Центральному Державному Історичному Архіві УРСР. Закінчив екстерном Київський держуніверситет імені Тараса Шевченка. Василь Кук є автором десятків наукових праць з історії та культури України. Останні роки свого життя мешкав у Києві. В 1990-2007 роках співпрацював з редакцією «Літопису УПА». Був головою наукового відділу Всеукраїнського братства ОУН і УПА. Писав спогади, виступав. У 2002 році Кук відмовився від звання Героя України. Пояснив це тим, що його побратимів досі на державному рівні не визнали учасниками бойових дій і боротьби за незалежність України. .🕯Василь Кук помер 9 вересня 2007 р. у своїй квартирі у Києві. Прощання з останнім ГК УПА проходило у Києві в Будинку вчителя, потім його тіло було перевезено до Львова, де продовжились панахидні заходи. Поховали Василя Кука в його рідному селі Красне Львівської області. Так заповідав покійний.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺🎬9 січня 1924 року народився Саркіс Параджанян (Сергій Параджанов), кінорежисер, сценарист. Вірменин, який народився у Тбілісі, сидів у російській в’язниці за український націоналізм.Рік провчився у Тбіліському інституті інженерів залізничного транспорту. Потім вступив одночасно на вокальний факультет Тбіліської консерваторії та в хореографічне училище при оперному театрі. Після Другої світової війни вступив на режисерський факультет ВДІКу у Москві. По розподілу його направили на роботу до Києва. Тут Параджанов зняв ряд документальних і науково-популярних фільмів.1964 року він презентував картину «Тіні забутих предків», яку зняв за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Цей фільм приніс Параджанову міжнародне визнання. Зокрема, 39 міжнародних нагород, 28 призів на різноманітних кінофестивалях (із них 24 – гран-прі).Під час прем’єри фільму, яка відбулася 4 вересня 1964 року у київському кінотеатрі «Україна» сталася акція протесту. Творча інтелігенція публічно засудила політичні репресії, які відбувалися в Україні.У червні 1966 року з’явилася Постанова ЦК КПУ «Про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. Довженка». Зокрема, критика стосувалася стрічок «Криниця для спраглих» (автор сценарію Іван Драч, режисер Юрій Іллєнко), «Звірте свої годинники» (Ліна Костенко, Юрій Ілляшенко), сценарій фільму «Київські фрески» (Сергій Параджанов).«Дивна річ: знівечивши життя й кар’єру Параджанова-режисера, тюрма виплекала Параджанова-художника, – пишуть Дарина Венглінська та Марія Скоблікова. – Не маючи змоги довгий час проявляти себе у кінематографі, він зосередився на створенні колажів, що сприймалися його уявою як застиглі кадри кінострічки. За роки тюремного ув’язнення він зробив близько 800 робіт». Крім колажів він створив цілу колекцію ляльок, шикарно оздоблених дамських капелюшків.Одного разу у в'язниці начальник сказав Параджанову, який підмітав підлогу: «Засуджений, працюєте без вогника!» Наступного разу, помітивши начальство, режисер підпалив мітлу - так і став підмітати - «з вогником».Режисера Сергія Параджанова завжди називали епатажним і чекали від нього якихось витівок. І він щосили «чудив» - наприклад, для зйомок фільму «Тіні забутих предків» пофарбував скелі під Косовом синькою. На думку режисера, такий пейзаж виглядав набагато цікавіше оригіналу, та й з зеленим листям камені красиво контрастували. Закінчивши роботу, знімальна група поїхала, а скелі ще багато років залишалися синіми.Мирослав Скорик, композитор, який написав музику до кінофільму «Тіні забутих предків згадував: «Гуцулів навіть возили до Києва, записували їх у павільйоні. Таких звукозаписів доти не було. І навіть тепер не можна знайти… А ще пам’ятаю, як нам треба було записати трембіти… Просто неба це важко було зробити, і Параджанов десятеро трембітярів разом із трембітами заледве запхав у літак і привіз до Києва… Причому інструменти везли у пасажирському салоні».1973 року радянська влада звинуватила Сергія Параджанова в «українському націоналізмі та гомосексуалізмі» та засудила на 5 років таборів суворого режиму. У жовтні 2013 року в прокат вийшов фільм «Параджанов» — український біографічний фільм про знаменитого вірмено-українського кінорежисера Сергія Параджанова. Режисерами виступили Олена Фетісова та Серж Аведікян. Ця стрічка була висунута від України на премію «Оскар» в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою».🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺✍️6 січня 1938 року народився видатний український письменник і правозахисник Василь Стус, людина, що стала символом Українського Опору другої половини ХХ століття, ключовою постаттю боротьби та духовного життя доби.За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури Василь Стус зазнав репресій з боку радянської окупаційної влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.Роль, яку відігравала постать Василя Стуса у розвитку української літератури ХХ століття, відновленні української державності та національної ідеї важко переоцінити.Василь Стус навіть у найтяжчі хвилини життя твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом, що край його почує.За коротке життя поет, член Української Гельсінкської Групи, Василь Стус залишив 6 томів творів, більшість з яких перекладено на англійську та надруковано на Заході.12 січня 1972 заарештований московсько-радянським окупаційним режимом разом з іншими українськими літераторами-правозахисниками: І. Світличним, Є. Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями та ін.7 вересня 1972 московсько-радянський режим засудив Стуса до 5-ти років ув’язнення та 3-х років заслання. 1972–1977 відбував покарання у московсько-радянських концтаборах у Мордовії. Від 1977 – на засланні в селищі ім. Матросова Магаданської області.Виступив із заявою "Я обвинувачую" (1975), уперше зрікся московсько-радянського громадянства.На засланні продовжував поетичну творчість, у травні–червні 1976 у Стуса вилучено переклади з Й.-В. Гете, Р.-М. Рільке, Р. Кіплінга, Ш. Бодлера та ін., понад 600 власних поезій, які були знищені. Частина поезій була видана в еміграційних часописах.1977 у видавництві "Сучасність" вийшла збірка "Свіча в свічаді". 1978 Стуса прийнято до PEN-клубу.У серпні 1979 повернувся до Києва.На початку жовтня 1979 вступив до Української Гельсінської групи.З 7 жовтня 1979 за Стусом встановлено адміністративний нагляд московсько-радянськими окупантами.14 травня 1980 заарештований вдруге. Під час процесу відмовився від призначеного йому "адвоката" Віктора Медведчука, але суд не прийняв відвід. По суті, свій захист Стус здійснював самостійно. Наприкінці вересня 1980 Стуса засуджено до 10-ти років ув’язнення та 5-ти років заслання.З листопада 1980 відбував покарання в московсько-радянському концтаборі особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино Чусовського р-ну Пермської області РРФСР.🕯Навесні 1981 р. востаннє бачився з рідними. 1982–1983 провів рік у камері-одиночці. У ніч з 3 на 4 вересня 1985 Стус помер у карцері.19 листопада 1989 прах Стуса перепоховано в Києві на Байковому цвинтарі. Іменем Стуса названо Українське добровільне культурно-просвітницьке правозахисне благодійне товариство "Меморіал". Видання творів Стуса стало можливим лише на початку 1990-х років. Збірка поезій "Дорога болю" удостоєна Національної премії УРСР ім. Т. Шевченка за 1991. Останню книгу поета – "Птах душі", що містила 300 неримованих віршів і приблизно стільки ж перекладів – так і не вдалося повернути зі спецхранів МВС СРСР. Приблизно половина творчого архіву Стуса нині зберігається у Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ (налічується близько 1,5 тисячі одиниць зберігання), інша – в архіві родини. У 2005 році Стусу присвоєно звання Героя України.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!