Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

❌🗿28 вересня 2014 року в Харкові було повалено один з найбільших пам'ятників леніну в Україні. На майдані Свободи він простояв 50 років.Пам'ятник ворожому ідолу на площі Свободи міг впасти раніше - у лютому 2014-го, а також у травні 2014-го. Але тоді чиновники тягнули час, запевняючи, що при падінні монумент зашкодить підземним конструкціям метро, але то було брехнею задля відмазок, бо монумент виявився порожнистим всередині. Міський голова Харкова Геннадій Кернес у прямому ефірі обіцяв "руки-ноги переламати" тому, хто зробить спробу знести «вождя».Та сталося це вже незабаром. Після патріотичного маршу в Харкові, патріотична спільнота із бійців "Азову", активісти "Східного корпусу", "Громадської Варти", харківського Євромайдану та харківські ультрас вирішила знести велетенське одоробло кривавому лідеру катів українського народу.Після чого проросійська влада Кернеса ще довго судилася з екс-очільником ХОДА Ігорем Балутою, який підписав рішення про знесення, але суди нічого не дали. У 2020 році у сквері на площі Свободи провели реконструкцію, там знаходиться найбільший в Україні "сухий" фонтан.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔱27 вересня 1892 року у Бодакві на Полтавщині народився Дмитро Андрієвський, член українських урядів доби Української революції 1917-1921 років, один із теоретиків українського націоналізму, публіцист, діяч ОУН, якому Євген Коновалець пропонував стати Провідником.«Я дальше обстоюю, що Ви, пане інженер, повинні бути тим, який з конгресу українських націоналістів повинен вийти провідником націоналістів, – 21 листопада 1927 року у листі до Андрієвського писав Коновалець. – Час знов до конгресу повинні Ви, при нашій розуміється допомозі, вжити на це, щоби до майбутньої Вашої ролі як слід підготовитися».Дослідник Віктор Ревегук, віднайшов у архівах відповідь Андрієвського на цю пропозицію:«…тим, що Ви зараз на чолі нашої справи, я тішуся... тверджу, що саме Ви один нині можете пустити машину в рух». Пояснював відмову тим, що хоче займатися суто ідеологічною роботою, публіцистикою та громадською діяльністю.Світогляд та переконання Дмитра Андрієвського формувалися в контексті ідей українських самостійників. Під час навчання у гімназії в Лубнах, він познайомився з членами місцевого осередку Революційної Української партії. Тут він усвідомив суголосність своїх поглядів на майбутнє України з програмним документом партії. Це був Маніфест «Самостійна Україна» Миколи Міхновського.Відтепер Андрієвський перебував і формував навколо себе українозорієнтоване середовище. Працював в урядах УНР доби Української Центральної Ради, Української Держави та УНР доби Директорії.Восени 1918 року перебував з дипломатичною місією Української Держави у Швейцарії. Роботу поєднував з навчанням на інженерному факультеті державного Університету бельгійського міста Гент. Через два роки отримав диплом інженера – архітектора. За фахом працював спочатку у Франції, згодом – у Бельгії. Друкував статті у журналах «Тризуб» та «Національна думка». У них наголошував, що розбудова нації має початися з подолання у власних душах рабської психології і передбачає цілісність і монолітність української спільноти. На першій Конференції українських патріотів-націоналістів (3-7 листопада 1927 р.) у Берліні Андрієвського обрали Головою президії конференції. Також членом новоствореного проводу націоналістів як ідеологічного референта. Входив до оргкомітету з підготовки Першого Конгресу Організації Українських Націоналістів (ОУН), який відбувся в січні 1929 року у Відні.У 1934 році звернувся з протестом до Ліги Націй. Він переконував, що СРСР, керівництво якого організувало в Україні голодомор, та не визнає прав особистості, не місце серед Ліги.З початком Другої світової війни, за завданням проводу ОУН виїхав на українські землі. Дістався Львова, де його затримала німецька поліція. Згодом Андрієвського відправили до концтабору Брец.Після закінчення Другої світової повернувся до Бельгії. Тут організував Український допомоговий комітет. Це була громадська організація, яка опікувалася переміщеними особами. Протягом 1949 – 1952 років відвідав українські громади в Канаді та США, представляв ОУН у виконавчому органі створеної 1948 року Української Національної ради та Державного центру УНР.Вийшовши на пенсію, переїхав до Мюнхена. Останні роки мешкав у Будинку для престарілих осіб у Дорнштадті. Тут і помер 30 серпня 1976 року. 22 січня 2010-го прах Дмитра Андрієвського привезли в Україну. Перепоховання відбулося на Личаківському цвинтарі у Львові.Андрієвський передбачив розпад і загибель СРСР. «Майбутнє совєтської імперії, – пророкував він у 1958 році, – є виписане в самій її природі, в її внутрішнім змісті, в її побудові. Від початку свого існування вона є повна суперечностей, які її роздирають і від яких вона колись згине, розложиться, розпадеться».🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌🕯 23 вересня 1919 року російські білогвардійці влаштували єврейський погром у Фастові. У місті загинуло близько 700 осіб. Цього ж дня Директорія УНР і уряд ЗУНР ухвалили рішення розпочати воєнні дії проти армії Антона Денікіна.До 22 вересня невелике містечко Київської губернії перебувало під контролем більшовиків. Після активного наступу білогвардійським частинам вдалося вибити їх за річку Ірпінь.Усіх євреїв міста оголосили посіпаками червоних і розпочали жорстокі погроми. Перші дві доби донські козаки та інші збройні формування громили базарні лавки та помешкання місцевих жителів. Командування не могло зупинити їх, бо продовжувались бойові дії на околицях.За 2 доби ситуація вийшла з-під контролю та розпочалась різня з масовими вбивствами. Вогонь від чисельних підпалів знищив усі будівлі, що належали євреям.Активну участь у погромі брали селяни з навколишніх сіл. Вони скуповували награбоване у денікінців і збирали те, що залишилось цінного від вбитих людей.Частини, які здійснили погром, намагались приховати його перед командуванням. Доповідали, що споруди знищенні через перестрілки з більшовиками. Але офіцери помітили, що вигоріли лише єврейські квартали, при цьому всі християнські будівлі були цілими.Після погрому частини бандитів і вбивць розформували, але вони ввійшли до інших формувань і продовжували подібну діяльність у Києві та інших містах в Україні.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦⚔️20 вересня 1893 року на Черкащині народився Сергій Єфремів, український військовий діяч, головнокомандувач національної оборони Карпатської України.Від 1917 р. очолив загони гайдамаків, із 1918-го - в армії УНР (полковник, генерал-хорунжий в еміграції). Був директором фінансів в уряді Карпатської автономії у складі Чехословаччини, у 1939 р. командував "Карпатською Січчю".За доби УЦР Сергій був головою Української військової ради Катеринославщини, виступав на Першому та Другому військових з'їздах у Києві. Восени 1917 року у Катеринославі очолив загін гайдамаків та вільних козаків — 3-й Катеринославський гайдамацький курінь військ Центральної Ради.У листопаді-грудні 1917 Сергій та Федір Єфремови з іншими просвітянцями ініціювали з"їзд учителів Катеринославщини, на якому пропонують перейменувати місто у Січеслав, пропозицію освітяни прийняли одноголосно.28 грудня 1917 його підрозділ змушений протистояти прорадянсько налаштованим робітникам Брянського заводу Січеслава, прибула підмога з росії принуджує гайдамак відійти з міста.Навесні 1918 отримав посаду помічника начальника 1-о відділу управління персонального складу Генерального штабу УНР, перебував там і за Української Держави. Від 1918 року в Армії УНР, воював проти більшовиків та білих. За Директорії служив старшиною при Військовому міністерстві УНР. 1920 — підполковник Армії УНР. В серпні — вересні 1920 був на посаді булавного старшини для доручень при командувачеві армії. Наприкінці українсько-радянської війни 1920 року командував 15-м та 24-м куренями Залізної дивізії УНР. Після поразки національно-визвольних змагань потрапив до щойно створеної Чехословацької республіки.З отриманням автономії в складі другої Чехословацької республіки очолив пост директора фінансів в уряді автономії. 15 березня 1939 полковник Сергій Єфремів призначений командувачем національної оборони Карпатської України, вже під час навали угорських військ. Здійснював оперативне командування загонами добровольців та «Карпатської Січі», ускладнене відсутністю зв'язку та колосальною перевагою ворога. 16 березня передав командування полковнику Колодзинському-Гузару та виїхав через Великий Бичків в Королівства Румунія.Через Королівство Югославія прибув у вже незалежну Словацьку республіку, зголосився до армії та служив в ранзі майора господарської служби. Після війни опинився в американський зоні окупації, звідки виїхав до США. На чужині полковника С.Єфремова підвищено до звання генерал-хорунжого Армії УНР.🕯Помер 18 грудня 1966 року в м. Асторія штату Нью-Йорк, похований на українському цвинтарі Св. Андрія в Саут-Баунд-Бруку.Залишив спогади "Бої на Карпатській Україні 14-15 березня 1939 року", про період існування незалежної й суверенної держави Карпатська Україна. В них у хронологічному порядку подає майже погодинний опис боїв карпатських січовиків проти угорських окупаційних військ, але пише і про свої зустрічі і телефонні розмови з найвищими представниками Карпатської України, головно з її Президентом Авґустином Волошиним. Спогади інформують читача про маловідомі або й зовсім не відомі факти з історії Карпатської України. Також в своїй праці Єфремів навів численні епізоди з європейської преси про бої за Карпатську Україну.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔱17 вересня 1919 року народився Мирослав Кіндзірський, який проголосив відновлення Української держави 30 червня 1941 року паралельно з проголошенням її у Львові Ярославом Стецьком та Степаном Бандерою.Унікальні документи, віднайдені нещодавно в Державному архіві Чернівецької області, свідчать, що 30 червня 1941 року відновлення Української держави відбулося не лише у Львові, як вважали раніше.Того дня один із керівників крайового проводу ОУН Мирослав Кіндзірський на Буковині також проголосив Українську державу. Згадка про цю подію була віднайдена в одній із довідок румунського інспекторату поліції.Також у документі, який зберігається в архіві ГДА СБУ в Чернівцях, зазначається, що в самому обласному центрі, в Чернівцях, ще до захоплення міста румунськими військами українські націоналісти вивісили на будівлі міської ради синьо-жовтий прапор. У той же час у селах відбувалися масові сходи селян, на яких проголошували Самостійність України, утворювали місцеву владу, формували місцеві групи самооборони для захисту сіл від залишків совєцьких військ, які ще переміщувалися Буковиною, вивішували синьо-жовті прапори на сільрадах.Щодо самого героя допису, Мирослава Кіндзірського, то у 1941 році він був організаційним референтом Буковинського обласного проводу ОУН. У січні 1942 р. заарештований румунською Сигуранцою (з-під варти утік). Скерований на Східноукраїнські землі: з кінця 1942 року по березень 1944 року Кіндзірський – референт пропаганди Одеського обласного проводу ОУН.У серпні 1944 року переведений на Буковину. У вересні-грудні 1944 року – організаційний референт Буковинського обласного проводу ОУН, виконував обов’язки провідника Буковинського обласного проводу ОУН.🕯Загинув 29 грудня 1944 року під час бою з військами нквд у с. Васловівці Садгірського (згодом Заставнівського, а нині Чернівецького) району Чернівецької області. Похований у с. Чорний Потік Заставнівського району Чернівецької області.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌⚔️17 вересня 1939 р. нападом на Польщу в Другу світову війну на боці нацистського Третього Райху вступив совєцький союз.Згідно з домовленостями із Гітлером, на територію Польської держави зі сходу увійшли совєцькі війська (так званий «визвольний похід у Західній Україні та Західній Білорусі»), порушивши договір 1932-го про ненапад. Того ж дня ними були зайняті Тернопіль та Рівне, наступного – Коломия, Станіславів (Івано-Франківськ) та Луцьк.З перших днів вересня в СРСР проводилась прихована мобілізація, для прикриття якої 7 вересня розпочалися «Великі навчальні збори». Війська таємно концентрувалися поблизу кордонів. 14 вересня совєцьке керівництво поінформувало Німеччину про готовність Червоної армії до початку військових дій. На що наступного дня отримало вітальну телеграму з Берліну.Армія вторгнення налічувала понад 600 тисяч військових, 4700 танків, 3300 літаків. Наступ розпочався 17 вересня о 5:00. Військові дії відбувалися у повній співпраці Вермахту і Червоної армії. Агресори обмінювалися інформацією про дислокацію польського війська на Прикарпатті та планували спільні операції для його знищення. Неодноразово полякам доводилося водночас відбивати удари з обох фронтів.До 20 вересня Львів був оточений нацистами, а 22 – до міста підійшли підрозділи Червоної армії. 📽22 вересня 1939 р. відбувся спільний совєцько-німецький військовий парад Вермахту (19-й корпус генерала Г. Гудеріана) та Червоної армії (5-й корпус генерала В. Чушкова) у Бресті. 24 вересня радянські й німецькі війська здійснили спільну операцію з оточення польських з’єднань під Замостям. 28 вересня впала Варшава. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 р. підписанням договору про дружбу і кордон.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹✍️16 вересня 1947 року у Києві народився Валерій Веніамінович Марченко, учасник правозахисного руху, журналіст, перекладач.Навчався на філологічному факультеті Київського університету, стажувався у Бакинському університеті, де вивчав тюркські мови і широко друкувався у місцевій пресі.До 1972-го його знали за іменем Валерій Умрилов. Однак шлюб батьків склався невдало, вони розлучилися. Мати вийшла заміж вдруге, а Валерій узяв прізвище свого діда – професора-історика, колишнього ректора Львівського університету Михайла Івановича Марченка. З 1970-го працював у редакції газети «Літературна Україна», автор близько 100 публікацій. Водночас викладав українську мову та літературу в одній із середніх шкіл Києва.Був схожий на кіноактора Жана Поля Бельмондо, кумира його ровесників. Знав про цю схожість і часто жартував із цього приводу.Заарештований 25 червня 1973-го «за антирадянську пропаганду та агітацію». Написані журналістом ( в 1972 р.) три статті «За параваном ідейності», «Страшний якийсь тягар», «Київський діалог», кваліфіковані органами кгб як антирадянські документи. У них В. Марченко ставив риторичні запитання: чому занепадає українська мова, чому з легкої руки високих партійних чиновників підноситься безбарвна відверто кон’юнктурна література.Засуджений на 6 років до колонії суворого режиму та два роки заслання. У пермських таборах познайомився із відомими правозахисниками Семеном Глузманом та Іваном Світличним, написав ряд публіцистичних нарисів, зокрема, про нестерпні умови перебування в’язнів у колонії, про воїнів УПА, засуджених ще за часів Сталіна.Перебуваючи на засланні в селищі Саралжин у Казахстані, від жовтня 1980-го листувався із молодою італійською студенткою-геологом Сандрою Фапп’яно, яка отримала його адресу від «Amnesty International». Між молодими людьми зав’язалося тепле спілкування (дарма, що переписувалися нерідною для обох англійською). Вони сподівалися, що після звільнення Валерія відпустять в Італію на лікування і вони нарешті зможуть побачитися. Листування тривало до повторного арешту Валерія Марченка у 1983-му. А в 2010-му їх листи видано під назвою «Валерій і Сандра».Після звільнення (1981) мешкав у Києві, не міг влаштуватися на роботу, працював сторожем у дослідному господарстві зелених насаджень рослинництва. Займався перекладами, правозахисною діяльністю. Рішуче засуджував постанову колегії Міністерства освіти урср «Про додаткові заходи по вдосконаленню вивчення російської мови в освітніх школах і педагогічних навчальних закладах Української рср» (29 червня 1983 р.) (передав документ діаспорі з коментарем: «Надсилаю свіженький валуєвський указ…»).Вдруге заарештований 21 жовтня 1983-го. Валерію Марченку інкримінувалося виготовлення та розповсюдження документів з метою підірвати й ослабити радянський державний лад. З моменту ув’язнення став членом Української Гельсінської групи. Важко хворого Валерія Марченка визнали особливо небезпечним рецидивістом і засудили на 10 років ув’язнення та 5 років заслання.🕯Помер 7 жовтня 1984-го після відмови нирок у тюремній лікарні у Ленінграді (нині Санкт-Петербург, росія). Похований у селі Гатне на Київщині, поруч із могилою діда – відомого українського історика Михайла Івановича Марченка. «Це важко зрозуміти. Але це правда: Валерій був щасливий. Там, у політтаборі, він писав те, що боялися вимовити вголос «на волі». Його штампували з громадських трибун тавром «відступника і буржуазного націоналіста», а він у таборі став письменником. Українським нерадянським письменником. Не фанатик, не революціонер, не екстреміст, він був такий, як і ви. Лише – кращий». Писав про нього Семен Глузман.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥❤️‍🩹14 вересня 1917 року народилася Ярослава Бандера (уроджена — Опарівська) — українська політична діячка, керівник жіночої мережі і юнацтва ОУН. Дружина Провідника ОУН Степана Бандери. Членкиня Асоціації українських студентських організацій у Польщі до 1939 р. Народилася у Сяноку, на українських етнічних землях східної Лемківщини (нині Підкарпатське воєводство Республіки Польща). Батько, о. Василь Опарівський (Опаровський) народився у с. Бонарівка, був греко-католицьким священиком, капеланом Української Галицької армії (УГА). Загинув 14 червня 1919 в Бережанах у боях під час Польсько-української війни. Похований на військовому кладовищі у Підгайцях. Мати, Юлія з Ганківських, була донькою шкільного інспектора, працювала вчителькою і 26 липня 1944 була застрілена, вірогідно, польськими бойовиками Армії Людової. Похована у с. Бонарівка. Брат Лев був розстріляний німцями в 1942 в Жовкві.У 1936 закінчила жіночу гімназію ім. Емілії Платер у Сяноку, потім середню школу в Коломиї. У школі використовувала прізвище матері — Ярослава Ганковська. Вступила на вищі студії до Технічного університету Львова, де в 1936 році приєдналася до ОУН. За участь у студентських маніфестаціях була арештована польським окупаційним режимом в квітні 1939 року у Львові. З майбутнім чоловіком, Степаном Бандерою, познайомилася 1940 в Кракові. Шлюб узяли в краківській Церкві Воздвиження Хреста Господнього. Вінчання здійснив священник Степан Граб, свідками були Люба Лемик і молодший брат Степана Бандери Василь Бандера (загинув у 1942 у нацистському таборі смерті Аушвіц). За свідченнями очевидців, весілля пройшло «скромно і без алкоголю».Через загрозу арешту німцями і після розколу в ОУН на бандерівців і мельниківців, Ярослава переїхала з чоловіком до Варшави, де вони жили під вигаданим гуцульським ім'ям. На початку 1941 Степан і Ярослава Бандера повернулися до Кракова і відвідали її рідне місто Сянок. Після закінчення Другої світової війни разом із донькою та сином опинилася в московсько-радянській зоні окупації Німеччини, де вони мешкали під псевдонімами. У 1948-1950 роках родина жила в Баварії в таборі для біженців, а з початку 1950-х — в селі Брайтбрун (Breitbrunn, Баварія, американська зона). У 1954 Ярослава Бандера з дітьми переїхала до Мюнхена, де на той час уже жив Степан Бандера. Після вбивства у 1959 Степана Бандери агентом кґб Богданом Сташинським, Ярослава з дітьми восени 1960 переїхала з Мюнхена до Торонто, де працювала в різних українських організаціях. Померла 17 серпня 1977 і похована в Торонто.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦✍️13 вересня 1848 року у Львівському університеті відкрилася катедра руської (української) мови і літератури.Її очолив Яків Головацький, на той час секретар окружної Руської ради в Чорткові. Проте невирішеним залишалося головне питання – вироблення правопису і літературної мови. На Соборі руських учених, що відбувся у Львові в жовтні 1848 року, лунали заклики: «для письма нашого пріймити найстосовнійшу писовню, висвітити рожницю мовы нашои одъ языка старословяньского, такоже одъ російського і одъ польського», а також «во имя розуму чоловіческого, абы не творено нового ученого языка». Як наслідок, поширеною була вимога запровадження української мови в діловодство установ, військовий вишкіл та написання цією мовою назв населених пунктів, площ і вулиць Львова. На одному з засідань Головної Руської Ради обговорювалося питання про увічнення пам'яті видатних діячів українського народу, зокрема про спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому у Львові.Великою мірою активізувалося літературне життя міста. Загальне політичне і культурне збудження сприяло піднесенню літературної творчості послідовників "Руської Трійці" Миколи Устияновича й Антона Могильницького. В їхніх творах звучали патріотичні мотиви, любов до рідного краю, його історії, заклики до самовідданої праці для добра народу. Виданням першої поетичної збірки розпочав літературну діяльність львівський поет І. Гушалевич, в поезіях якого, написаних в дусі народних пісень, звучали любов до рідної землі, ідея єдності українського народу.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🙏10 вересня 1854 року народився Іван Терещенко. Український підприємець, благодійник та продовжувач родинної справи – меценатства.Терещенко був спонсором рисувальної школи Миколи Мурашка, опікувався кількома училищами, зокрема Олександрівським та Київським.Династія Терещенків ініціювала появу Київської безоплатної лікарні для бідних містян. Нині це дитяча лікарня “ОХМАТДИТ”, деякі з корпусів якої були знищені росіянами під час повномасштабної війни. Окрім цього було відкрито Маріїнський дитячий притулок (на розі Паньківської і Микільсько-Ботанічної вулиць, нині Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України), будинок для міського парафіяльного училища на Ярославому Валу (1965 року будинок переданий Київському інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого).Ну і звісно, відому всім картинну галерею, яка розміщена у будинку Терещенків. Саме з цієї галереї у 1922-му було організовано музей. Колекція фондів вражає, адже тут зібрані твори найвидатніших митців: Левицького, Боровиковського, Айвазовського, Крамського, Шишкіна, Ріпина, Врубеля, Реріха, Яблонської та багатьох інших.Іван Миколайович помер в 49 років, хворів на туберкульоз.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!