Telegram statistics channel - @istoriya_ukrainy

❤️‍🩹✍️16 вересня 1947 року у Києві народився Валерій Веніамінович Марченко, учасник правозахисного руху, журналіст, перекладач.Навчався на філологічному факультеті Київського університету, стажувався у Бакинському університеті, де вивчав тюркські мови і широко друкувався у місцевій пресі.До 1972-го його знали за іменем Валерій Умрилов. Однак шлюб батьків склався невдало, вони розлучилися. Мати вийшла заміж вдруге, а Валерій узяв прізвище свого діда – професора-історика, колишнього ректора Львівського університету Михайла Івановича Марченка. З 1970-го працював у редакції газети «Літературна Україна», автор близько 100 публікацій. Водночас викладав українську мову та літературу в одній із середніх шкіл Києва.Був схожий на кіноактора Жана Поля Бельмондо, кумира його ровесників. Знав про цю схожість і часто жартував із цього приводу.Заарештований 25 червня 1973-го «за антирадянську пропаганду та агітацію». Написані журналістом ( в 1972 р.) три статті «За параваном ідейності», «Страшний якийсь тягар», «Київський діалог», кваліфіковані органами кгб як антирадянські документи. У них В. Марченко ставив риторичні запитання: чому занепадає українська мова, чому з легкої руки високих партійних чиновників підноситься безбарвна відверто кон’юнктурна література.Засуджений на 6 років до колонії суворого режиму та два роки заслання. У пермських таборах познайомився із відомими правозахисниками Семеном Глузманом та Іваном Світличним, написав ряд публіцистичних нарисів, зокрема, про нестерпні умови перебування в’язнів у колонії, про воїнів УПА, засуджених ще за часів Сталіна.Перебуваючи на засланні в селищі Саралжин у Казахстані, від жовтня 1980-го листувався із молодою італійською студенткою-геологом Сандрою Фапп’яно, яка отримала його адресу від «Amnesty International». Між молодими людьми зав’язалося тепле спілкування (дарма, що переписувалися нерідною для обох англійською). Вони сподівалися, що після звільнення Валерія відпустять в Італію на лікування і вони нарешті зможуть побачитися. Листування тривало до повторного арешту Валерія Марченка у 1983-му. А в 2010-му їх листи видано під назвою «Валерій і Сандра».Після звільнення (1981) мешкав у Києві, не міг влаштуватися на роботу, працював сторожем у дослідному господарстві зелених насаджень рослинництва. Займався перекладами, правозахисною діяльністю. Рішуче засуджував постанову колегії Міністерства освіти урср «Про додаткові заходи по вдосконаленню вивчення російської мови в освітніх школах і педагогічних навчальних закладах Української рср» (29 червня 1983 р.) (передав документ діаспорі з коментарем: «Надсилаю свіженький валуєвський указ…»).Вдруге заарештований 21 жовтня 1983-го. Валерію Марченку інкримінувалося виготовлення та розповсюдження документів з метою підірвати й ослабити радянський державний лад. З моменту ув’язнення став членом Української Гельсінської групи. Важко хворого Валерія Марченка визнали особливо небезпечним рецидивістом і засудили на 10 років ув’язнення та 5 років заслання.🕯Помер 7 жовтня 1984-го після відмови нирок у тюремній лікарні у Ленінграді (нині Санкт-Петербург, росія). Похований у селі Гатне на Київщині, поруч із могилою діда – відомого українського історика Михайла Івановича Марченка. «Це важко зрозуміти. Але це правда: Валерій був щасливий. Там, у політтаборі, він писав те, що боялися вимовити вголос «на волі». Його штампували з громадських трибун тавром «відступника і буржуазного націоналіста», а він у таборі став письменником. Українським нерадянським письменником. Не фанатик, не революціонер, не екстреміст, він був такий, як і ви. Лише – кращий». Писав про нього Семен Глузман.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥❤️‍🩹14 вересня 1917 року народилася Ярослава Бандера (уроджена — Опарівська) — українська політична діячка, керівник жіночої мережі і юнацтва ОУН. Дружина Провідника ОУН Степана Бандери. Членкиня Асоціації українських студентських організацій у Польщі до 1939 р. Народилася у Сяноку, на українських етнічних землях східної Лемківщини (нині Підкарпатське воєводство Республіки Польща). Батько, о. Василь Опарівський (Опаровський) народився у с. Бонарівка, був греко-католицьким священиком, капеланом Української Галицької армії (УГА). Загинув 14 червня 1919 в Бережанах у боях під час Польсько-української війни. Похований на військовому кладовищі у Підгайцях. Мати, Юлія з Ганківських, була донькою шкільного інспектора, працювала вчителькою і 26 липня 1944 була застрілена, вірогідно, польськими бойовиками Армії Людової. Похована у с. Бонарівка. Брат Лев був розстріляний німцями в 1942 в Жовкві.У 1936 закінчила жіночу гімназію ім. Емілії Платер у Сяноку, потім середню школу в Коломиї. У школі використовувала прізвище матері — Ярослава Ганковська. Вступила на вищі студії до Технічного університету Львова, де в 1936 році приєдналася до ОУН. За участь у студентських маніфестаціях була арештована польським окупаційним режимом в квітні 1939 року у Львові. З майбутнім чоловіком, Степаном Бандерою, познайомилася 1940 в Кракові. Шлюб узяли в краківській Церкві Воздвиження Хреста Господнього. Вінчання здійснив священник Степан Граб, свідками були Люба Лемик і молодший брат Степана Бандери Василь Бандера (загинув у 1942 у нацистському таборі смерті Аушвіц). За свідченнями очевидців, весілля пройшло «скромно і без алкоголю».Через загрозу арешту німцями і після розколу в ОУН на бандерівців і мельниківців, Ярослава переїхала з чоловіком до Варшави, де вони жили під вигаданим гуцульським ім'ям. На початку 1941 Степан і Ярослава Бандера повернулися до Кракова і відвідали її рідне місто Сянок. Після закінчення Другої світової війни разом із донькою та сином опинилася в московсько-радянській зоні окупації Німеччини, де вони мешкали під псевдонімами. У 1948-1950 роках родина жила в Баварії в таборі для біженців, а з початку 1950-х — в селі Брайтбрун (Breitbrunn, Баварія, американська зона). У 1954 Ярослава Бандера з дітьми переїхала до Мюнхена, де на той час уже жив Степан Бандера. Після вбивства у 1959 Степана Бандери агентом кґб Богданом Сташинським, Ярослава з дітьми восени 1960 переїхала з Мюнхена до Торонто, де працювала в різних українських організаціях. Померла 17 серпня 1977 і похована в Торонто.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦✍️13 вересня 1848 року у Львівському університеті відкрилася катедра руської (української) мови і літератури.Її очолив Яків Головацький, на той час секретар окружної Руської ради в Чорткові. Проте невирішеним залишалося головне питання – вироблення правопису і літературної мови. На Соборі руських учених, що відбувся у Львові в жовтні 1848 року, лунали заклики: «для письма нашого пріймити найстосовнійшу писовню, висвітити рожницю мовы нашои одъ языка старословяньского, такоже одъ російського і одъ польського», а також «во имя розуму чоловіческого, абы не творено нового ученого языка». Як наслідок, поширеною була вимога запровадження української мови в діловодство установ, військовий вишкіл та написання цією мовою назв населених пунктів, площ і вулиць Львова. На одному з засідань Головної Руської Ради обговорювалося питання про увічнення пам'яті видатних діячів українського народу, зокрема про спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому у Львові.Великою мірою активізувалося літературне життя міста. Загальне політичне і культурне збудження сприяло піднесенню літературної творчості послідовників "Руської Трійці" Миколи Устияновича й Антона Могильницького. В їхніх творах звучали патріотичні мотиви, любов до рідного краю, його історії, заклики до самовідданої праці для добра народу. Виданням першої поетичної збірки розпочав літературну діяльність львівський поет І. Гушалевич, в поезіях якого, написаних в дусі народних пісень, звучали любов до рідної землі, ідея єдності українського народу.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🙏10 вересня 1854 року народився Іван Терещенко. Український підприємець, благодійник та продовжувач родинної справи – меценатства.Терещенко був спонсором рисувальної школи Миколи Мурашка, опікувався кількома училищами, зокрема Олександрівським та Київським.Династія Терещенків ініціювала появу Київської безоплатної лікарні для бідних містян. Нині це дитяча лікарня “ОХМАТДИТ”, деякі з корпусів якої були знищені росіянами під час повномасштабної війни. Окрім цього було відкрито Маріїнський дитячий притулок (на розі Паньківської і Микільсько-Ботанічної вулиць, нині Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України), будинок для міського парафіяльного училища на Ярославому Валу (1965 року будинок переданий Київському інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого).Ну і звісно, відому всім картинну галерею, яка розміщена у будинку Терещенків. Саме з цієї галереї у 1922-му було організовано музей. Колекція фондів вражає, адже тут зібрані твори найвидатніших митців: Левицького, Боровиковського, Айвазовського, Крамського, Шишкіна, Ріпина, Врубеля, Реріха, Яблонської та багатьох інших.Іван Миколайович помер в 49 років, хворів на туберкульоз.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥​​⚔️8—11 вересня 1943 року біля села Новий Загорів на Волині, відбувся бій між загонами Української повстанської армії та німецькими окупантами, які значно переважали.44 молодих бійців УПА тримали бій проти понад 1500 бійців німецьких військ дві з половиною доби, маючи один міномет та чотири кулемети. Територія Загорівського монастиря, на якому розташувалися бійці УПА, була стратегічним місцем, де перетиналися шляхи УПА з сусідніх областей. З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німці обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили ще трьох бійців, у тому числі й командуючого чотою бунчужного Марценюка Андрія («Березу»), але позицій не здали. Вночі з 11 на 12 вересня було прийняте рішення вириватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість осіб. О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, упівці кинули на позиції ворога гранати і у спричиненому безладі з криком «Слава Україні!» ровом через окопи прорвалися з німецького оточення. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, вже після того, як затих бій.Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90-100 осіб убитими та 150–200 пораненими. За іншими джерелами, німецькі втрати оцінюються в 540 осіб убитими та понад 700 поранених. Монастир був зруйнований, але частково уцілів до наших днів. За мотивами цього подвигу режисером Тарасом Химичем знято відеокліп до пісні гурту «Тартак» і співака Андрія Підлужного «Не кажучи нікому». Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука «Бій під стінами храму» та поема поета-шестидесятника Миколи Холодного «Пам'яті 29».🎼Також збереглася повстанська пісня:В Загорові на горі,у старім монастирі,у неділю, рано-вранці,там молилися повстанці.«Благослови, Божа Мати,на ворогів міцно стати,боронити Українупо лицарськи — до загину.»«Борітеся, мої діти,бідну землю бороніте,за прикладом мого Синавстане з мертвих Україна.»В понеділок, на світанку,в Загорові блищать танки,гудуть авта й літаки — облягають німаки.«Друзі, алярм, гей вставайте,монастиря не давайте,бороніте Україну.»«Здобудемо або згинем!..» У 1989 р. кілька мешканців Горохова під орудою колишнього учасника повстанського руху, а згодом голови Волинського крайового братства ветеранів ОУН і УПА Мелетія Семенюка за сприяння місцевих мешканців і всупереч заборонам тодішньої влади звели на могилі героїв УПА дерев’яний хрест. У 2003 р. на упівській могилі біля Різдво-Богородицького храму замість дерев’яного хреста було встановлено і освячено монументальний пам’ятник. З 1990 р. найближчої неділі до свята Усікновення (11 вересня) біля стін монастиря відбуваються вже традиційні велелюдні мітинги на вшанування пам’яті героїв УПА.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺 Друзі, терміново потрібна ваша підтримка в останній день збору! До нас з невідкладним запитом на поточні потреби звернулися бійці 92-го ОБП. Маємо прискоритись, щоб вчасно виконати всі запити воїнів.Для виконання невідкладних логістичних задач та забезпечення передової воїнам потрібно терміново купити:Двигун для автомобіля.Інверторний генератор на 3-4 кВт. Зварювальний напівавтомат.Потужну зарядну станцію на 2 кВт/г Болгарки, шуруповерти, компресор, пилки, набори інструментів та ін.🎯 Ціль: 195 000 ₴✅Завдяки вам вже зібрано понад 90%.🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/3oy3Snydaw💳Номер картки банки4441111127371866🌐 Paypal — [email protected]Щоб взяти участь у розіграші, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТПам‘ятайте, що маленьких донатів не буває, кожна гривня є важливою. Дякуємо всім за підтримку українського війська!✅А хто має можливість та суперздібність закривати збори великими донатами в декілька тисяч за раз, просимо зробити це просто зараз!🇺🇦🗺Слава Україні! Слава ЗСУ! Разом до перемоги!

🗺18 серпня 1836 року в хуторі Переходівка (нині село у Чернігівській області) народився Олександр Кониський, який стане письменником, видавцем, педагогом, напише слова пісні «Молитва за Україну».Найвідоміші літературні псевдоніми, яких у нього було близько 150 – О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин, Полтавець.Закінчив Ніжинське дворянське училище та Чернігівську гімназію, де й почав писати вірші українською. Після невдалої спроби здобути вищу освіту в Ніжинському юридичному ліцеї і відбуття військової служби, з 1854 року служив на низових посадах у Кримінальній палаті в Полтаві. Здав екстерном іспити на кандидата прав, а після селянської реформи 1861 зайнявся адвокатською практикою, сподіваючись захищати інтереси «визволених невільників».Вів літературну (з 1858) і громадську діяльність, був членом полтавської та київської «Громад», займався організацією недільних шкіл. Сам читав історію в п’яти недільних школах Полтави, одна з яких була вечірня для дорослих. Опублікував українські прописи (1862), підручник з арифметики (1863), читанку для українських шкіл (1882). Підготував підручник про закони, потрібні селянам, який, однак, не був дозволений до друку цензурою. В січні 1863 був заарештований і в позасудовому порядку висланий до Вологди, потім – до Тотьми (нині – рф). 1865-го отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування. 1866-го повернувся в Україну і жив у Катеринославі (нині місто Дніпро), перебуваючи під гласним поліцейським наглядом. Від 1872-го після зняття нагляду переїхав до Києва. Був одним із ініціаторів заснування у Львові Літературного товариства імені Шевченка (1873). У 1880-х роках обирався гласним Київської міської думи, тоді ж захопився проблематикою звичаєвого права. Опублікував у виданні полтавського губернського земства «Земский обзор» статтю «Мировой суд и народные обычаи» про нехтування мировими суддями звичаєвого права (1883) та «Письма из Юго-Западного края» про правовий режим чиншового володіння (1884). Автор численних поезій і прозових творів.1885 написав слова пісні «Боже Великий, Єдиний» («Молитва за Україну», музика Миколи Лисенка), що в обробці Олександра Кошиця стала духовним гімном України. Вів публіцистичну діяльність в Галичині, матеріально й інтелектуально підтримував літературно-науковий і політичний часопис «Правда», який відіграв визначну роль у формуванні української національної свідомості. Був ініціатором перетворення в 1892-му Літературного товариства імені Шевченка в Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). Йому пожертвував свою бібліотеку і архів, відкрив стипендію і заповів частину грошей.Однією з головних праць О. Кониського була повна біографія Тараса Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський» (1898), що вийшла у двох томах. Їй він присвятив останні десять років свого життя, провів величезну роботу по збиранню необхідного матеріалу, відтак відвідав Звенигородщину, інші шевченківські місця, зустрічався з багатьма людьми, що знали Шевченка, роздобув чимало рукописів поета, його листи, спогади про нього, урядові документи тощо.🕯Помер 12 грудня 1900 року в Києві.В ссср твори Кониського були заборонені, а совєцьке літературознавство зараховувало його до «націоналістів». Уціліле з творчої спадщини митця зберігається нині і Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України НАН України ім. В. І. Вернадського.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦✍️15 серпня 1556 року у Свято-Троїцькому монастирі в Ізяславі почалися роботи з написання Пересопницького Євангелія. Це один із символів української нації. Вага книги 9 кг 300 г. На оригіналі Пересопницького Євангелія приймає присягу новообраний Президент України.Пересопницьке Євангеліє – рукописна пам’ятка культури та українського православ’я XVI століття. Роботу над перекладом текстів канонічного Євангелія на староукраїнську мову розпочали 15 серпня 1556 року у Заславському Свято-Троїцькому монастирі (нині це місто Ізяслав на Хмельниччині). Закінчили ж переписування та оформлення святині 29 серпня 1561 року у Пересопницькому монастирі на Рівненщині.Розміщення тексту, орнаменти та чіткий почерк свідчить про високий рівень майстерності тодішніх майстрів. Тексти написані так званим пізнім уставом на пергаменті чорним чорнилом і червоною фарбою. Всі приписки та післямови написані “дробним” письмом.Обкладинка виконана з обрамлених в зелений оксамит дубових дощечок. Первісна оправа не збереглась, її довелось відновлювати. Але за чотириста п’ятдесят років жодна літера не вицвіла, а всі картинки залишились у первісному стані, навіть у мікроскоп не помітно ознак осипання фарби. Важить книга 9 кілограмів 300 грамів.Протягом всього існування книгою активно користувались для богослужінь та історичних досліджень. Серед читачів Євангелія – Тарас Шевченко, Іван Мазепа.Для того, щоб реліквія потрапила на церемонію інавгурації, Адміністрація президента (нині ОП) подає спеціальну заявку до Національної бібліотеки імені Вернадського. Як тільки акт передачі підписаний, книгу кладуть в спеціальний контейнер для транспортування і в супроводі кортежу із співробітників поліції доправляють до Верховної Ради. Після інавгурації Євангеліє з такими ж заходами безпеки повертають до бібліотеки.Напевно, другим за значенням та масштабом, символом для України після Пересопницького Євангелія можна вважати Томос про автокефалію української церкви.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

⚔️🇺🇦12 серпня 1916 року біля Бережан почалися запеклі бої Українських січових стрільців із російськими військами за гору Лисоню, які тривали до кінця вересня. Російський царат посилав військо, щоб прибрати до своїх рук Галичину. На окупованих землях закрили українські видавництва, розгромили осередки «Просвіти», представників місцевого духовенства заарештували й заслали до Московської губернії.Протидія українців була закономірною. Легіон УСС став виразником й оборонцем прав та сподівань свого народу, захисником рідного краю. Російська армія рекрутувала мільйони українців зі сучасних східних областей України, аби їх руками захопити західні землі, що путінська армія намагається робити зараз, відправляючи гарматним м'ясом українців з окупованих територій Сходу та Півдня.Головні бої відбувались при обороні Бережан, над річкою Ценівкою біля Потутор, на Лисоні. Не один раз січові стрільці рятували безнадійні ситуації, в які потрапляли австро-угорські війська.Так було 3 вересня 1916 року, коли січові стрільці відбили натиск ворога на Лисоні. 16 вересня на Диких Ланах росіяни атакували турецький полк, але ситуацію виправили січові стрільці, відкинувши загарбників до річки Золотої Липи. 29—30 вересня відбувся третій бій на Лисоні. 30 вересня московські війська розбили оборонні позиції австрійців і підійшли до позицій, які займали січові стрільці.Бої за гору Лисоню в історію Легіону УСС увійшли під назвою «кривавий тан». Полк УСС був оточений росіянами. Без спорядження і допомоги його залишки потрапили в полон. З цих часів походить відома стрілецька пісня «Як з Бережан до кадри січовики манджали...».Зусиллями стрілецьких куренів, завдяки їх геройському чину був ліквідований прорив російських військ на Бережани. В околицях міста, на схилах Лисоні, у кривавих боях полк УСС утратив убитими, полоненими й пораненими більше тисячі старшин та стрільців. Із 44 старшин у строю залишилось 16. Своєрідним реквіємом полеглим звучали слова пісні Р. Купчинського «Заквітчали дівчатонька», яку він написав на смерть убитого на Лисоні й похованого під Вільховцем підхорунжого Мальованого.Обороною Бережан завершився один із періодів змагань стрілецтва, з якого воно вийшло ослабленим, але ідейно загартованим, з відновленою ідеєю Українського війська. У ході битви полк УСС втратив більшість свого складу, проте виконав своє завдання — зупинив наступ російських військ на Бережани, завдавши їм важких втрат. Лисоня — це одночасно тріумф і Голгофа для січових стрільців. А для наступних поколінь вона стала символом боротьби українського народу за утвердження державної незалежності.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🤬❌10 серпня 2012 року набув чинності мовний закон «Ківалова-Колесніченка». Ним було передбачено, що в 13 регіонах України російська мова отримує статус регіональної, який практично прирівнює її до державної. Закон дозволяв використовувати в офіційному діловодстві не українську мову, а ту, якою у конкретному регіоні розмовляє не менш як 10% жителів. Сценарій його підготовки й ухвалення вкотре продемонстрував уміння російських імперців вдаватися до обману тоді, коли вони не можуть перемогти опонентів у відкритому протистоянні.Після провалу наполегливих спроб впровадити російську як другу державну російські політтехнологи почали інтенсивний пошук іншої законодавчої бази для продовження зросійщення й денаціоналізації українців у формально незалежній державі.Таку базу їм вдалося знайти в «Європейській хартії регіональних або меншинних мов», ухваленій у Раді Європи в 1992 році.Маніпулятивне використання Хартії полягало у впровадженні в мовне законодавство поняття «регіональна мова», статус якої, згідно з положеннями ухваленого документа, передбачав широкі права на вживання в офіційній документації, в освіті, судочинстві, засобах масової інформації, що фактично дорівнює функціям державної мови.Із текстів рішень міськрад з проросійською владою «регіоналів» та комуністів було очевидним, що в такий спосіб функції державної мови на цих територіях переходять до російської. Понад те, документи містили формулювання, які свідчили, що депутати – регіонали й комуністи – не залишали українській мові, а відповідно й українцям, місця на їхній власній землі. Свого часу прийняття закону викликало хвилю протестів по всій Україні. Опозиція заявляла, що закон прийнято з істотними порушеннями.Але після втечі зрадника Януковича Верховна Рада 23 лютого 2014 року визнала таким, що втратив чинність, закон про основи державної мовної політики від 3 липня 2012 року. Однак тодішній в. о. президента України і голова Верховної Ради Олександр Турчинов відмовився схвалити скасування цього закону, вибрав більш правильний варіант — відправити на розгляд закон на дотримання ним конституційності до Конституційного Суду.Подання про конституційність закону, відомого як «мовний закон» Ківалова-Колесніченка, надійшло до КСУ в липні 2014 року; у жовтні було відкрито провадження у справі про його відповідність Конституції.28 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав закон «Про засади державної мовної політики» таким, що не відповідає Основному закону.Конституційний суд України у своєму рішенні чітко вказав причини для визнання закону неконституційним.Це порушення "процесуального" характеру, зокрема: "голосування" за законопроект депутатами, які були за межами України, перебували за межами ВР; відсутність розгляду поправок та пропозицій до законопроекту; неособисте голосування; відсутність обговорення законопроекту.Але найголовніше, що важко переоцінити, якої шкоди українському суспільству та державі завдав цей маніпулятивний неконституційний закон, прийнятий проросійською владою зрадників.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!