Telegram statistics channel - @istoriya_ukrainy

👨⚔️23 жовтня 1545 року українські козаки, вийшовши в море на 32 човнах-чайках, підійшли до турецької фортеці Ачи-Кале (Очаків) і захопили її.Запорізькі козаки були майстерними моряками. Незважаючи на те, що базувалися козаки на значній відстані від моря, вони були грамотними кораблебудівниками. Козацьке військо постійно поповнювалася новими людьми, що втікали від гніту панів або шукали іншого життя. Новачків навчали військовій і морській справі досвідчені наставники і швидко вводили в дію нове поповнення. Всі запорізькі Січі розташовувалися по берегах великих річок, що мають вихід в Чорне море. Основна сила козаків складалася з флоту і морської піхоти.Французький інженер при польському дворі Гійом Левассар де Боплан свідчив, що козаки з середини XV століття робили кораблі, так звані «чайки». Довжина цих суден досягала 60 футів, ширина – 12 футів та 12 футів становила їх висота.У «чайок» не було кіля. Борти були збиті з дощок внахлест. Для підвищення непотоплюваності борта нарощували перев'язаними копицями очерету. У «чайок» не було палуби. Одна щогла з вітрилом дозволяла 10-15 парам веслярів відпочивати під час попутного вітру. Західно-європейські фахівці вважали судна козаків примітивними, але «чайки» задовольняли потреби козаків. Вони були легкими, мобільними, непотоплюваними. До початку XVI століття флот запорізьких козаків представляв серйозну загрозу не тільки Чорноморському узбережжю. Про них дізналися і в Середземному морі.Запорожці розробили власну тактику ведення морського бою, звану «осиний рій». За цієї тактики безліч дрібних суден оточували великі кораблі. З близької відстані козаки вели рушничний вогонь, а потім брали ці кораблі на абордаж.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺⚔️🇺🇦22 жовтня 1890 року народився Аверкій Гончаренко — український вояк, командир українських частин у бою під Крутами, командир 1-го куреня першої юнацької військової школи ім.Б.Хмельницького, начальник канцелярії Головного отамана С.Петлюри.Уродженець села Дащенки Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині – Прилуцький район Чернігівської області). Отримавши на той час хорошу освіту, а відтак – і можливість навчатися в університеті, натомість обрав інший шлях. Вступив до Чугуївського військового училища. Під час Першої світової війни Гончаренко командував ротою, потім – батальйоном. Був тяжко поранений і майже рік лікувався у шпиталі. До військової справи повернувся вже як лектор київської школи прапорщиків. За першої нагоди Гончаренко українізував навчальний заклад, а згодом домігся перейменування його у військову школу імені Богдана Хмельницького.Історик Сергій Бутко зазначив, що курс Гончаренка був першим випуском українських офіцерів, яких вчили збройно захищати Україну.Саме бойовий підрозділ Української військової юнацької школи сотника Гончаренка був найбоєздатнішою частиною на Чернігівщині у той час. Напередодні бою із загонами Муравйова до них приєднався ніжинський загін вільного козацтва, а також студенти і гімназисти, які з власної ініціативи прибули на фронт. Серед них був і рідний брат Гончаренка – студент-медик Університету імені святого Володимира.Загалом Гончаренко міг розраховувати на приблизно 520 вояків, 16 кулеметів і одну гармату. В той час як росіяни переважали майже вдесятеро: маючи близько 4 тисяч особового складу, два бронепотяги, гаубичну батарею і велику кількість кулеметів.Гончаренко зумів грамотно організувати оборону: з обох боків залізничної станції Крути він розташував курсантів, а наймолодших гімназистів залишив у резерві, в найбільш безпечному місці. Завдяки цьому українці протягом дня відбивали усі атаки противника, а під вечір почали відступ, під час якого забрали поранених, тіла вбитих, кого знайшли, і зруйнували півтора кілометра полотна.Під час відступу чота із 27 студентів заблукала і вийшла на позиції противника. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики їх спочатку катували, а потім стратили. Серед вбитих був і брат Гончаренка.Бійці на чолі з Гончаренком дісталися Київщини, об’єдналися з військом Симона Петлюри і продовжили захищати Київ.Після поразки революції Гончаренко емігрував тоді ще до польського Станіслава (сучасного Івано-Франківська). Працював у сільськогосподарській кооперації, якою керувала українська інтелігенція. З початком Другої світової війни приєднався до дивізії військ СС «Галичина», набирав добровольців та займався вишколом бійців.Перевірку дивізії, яка на той час вже називалася українською національною армією, здійснювали слідчі Британії, США і Франції. Жодних свідчень чи документів про воєнні злочини у діях бійців, зокрема Аверкія Гончаренка, не знайшли. До такого ж висновку дійшли і в Міжнародному військовому трибуналі у Нюрнбезі під час судового процесу над керівниками гітлерівської Німеччини.Із 1947 року Гончаренко жив в еміграції. Спочатку у Британії, а з 1952 – у США. Разом з дружиною Зіною та дочкою Вірою він оселився у місті Парма штату Огайо. Там організував фонд допомоги скаліченим побратимам, займався ветеранськими справами. 🕯Помер Аверкій Гончаренко на 90-му році життя. Поховали українця біля церкви Святого Андрія на українському цвинтарі Петра і Павла у Пармі.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺18 жовтня 1918 року у Львові на зборах українських депутатів австрійської Державної Ради і членів Палати Панів, українських членів галицького і буковинського сеймів було утворено Українську Національну Раду, яка очолила український національний рух в Австро-Угорській імперії.Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР (УНРада) — вищий законодавчий орган Західно-Української Народної Республіки — Західної Області Української Народної Республіки. Постала як Конституанта (Конституційні Збори) українського народу, що проживав на своїх етнографічних землях в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 УНРада прийняла постанову про утворення Української держави на українських етнографічних землях у складі Австро-Угорщини та закликала національні меншини направити своїх представників до УНРади пропорційно кількості населення. Президентом УНРади став Євген Петрушевич.В екзилі державний центр існував без законодавчого органу, тільки короткотривало. 1921 року в Тарнові діяла Рада Республіки, представницький орган УНР у складі делегатів партій, профспілок і культурних організацій.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺🇺🇦17 жовтня 1990 року досягнута перемога «студентської революції на граніті»: Верховна Рада урср ухвалила постанову "Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в місті Києві з 2 жовтня 1990 року" ("за" - 314, "проти" - 38).✅Голова ВР Леонід Кравчук оголосив про відставку комуністичного голови Ради міністрів Віталія Масола, як того вимагали голодуючі студенти.✅Стосовно вимоги проведення нових виборів: "Впродовж другої сесії Верховної Ради урср прийняти закон про референдум Української рср, закон про політичні партії та організації Української рср, закон про статус народного депутата Української рср, передбачені порядком денним, та закон про вибори Української рср на багатопартійній основі. У 1991 році провести в Українській рср всенародне голосування-референдум з питань довіри Верховній Раді Української рср 12-го скликання і за його результатами вирішити питання про проведення нових виборів до кінця року".✅Стосовно націоналізації майна кпсс та влксм на території України: розглянути висновки Міністерства юстиції і Державного арбітражу урср про таку націоналізацію і до 1 грудня утворити тимчасову комісію Верховної Ради з цього питання.✅Стосовно Союзного договору: "спрямувати всі зусилля Верховної Ради урср на стабілізацію політичної, економічної ситуації в республіці, на побудову правової суверенної Української держави, прийняття нової Конституції республіки, і поки цього не досягнуто - укладання союзного договору вважати передчасним".✅Постанова також передбачала "забезпечити проходження строкової військової служби громадянами України поза межами республіки тільки за добровільною згодою громадянина. З цією метою до 31 грудня 1990 р. прийняти закон про проходження строкової військової служби громадянами України на території республіки, закон про альтернативну військову службу, а також утворити необхідні державні органи".🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦✍️16 жовтня 1918 року гетьман Павло Скоропадський видав універсал про відродження українського козацтва. 📜Зокрема в універсалі наголошувалось: «Для зміцнення сили держави Української нашої відродити козацтво по всіх місцях його історичного існування на Україні, покладаючись в основі його відродження на ті козацько-лицарські традиції, що донесла нам історія наша з доби минулої боротьби козацької України за свою волю». Як відомо з історичних джерел, питання про відродження козацтва постало одразу після проголошення Скоропадського гетьманом України. Вже у перших його законодавчих актах - «Грамоті до всього українського народу» та «Законах про тимчасовий державний устрій України», окремо виділяється така категорія громадян як козаки.2 червня 1918 року був оприлюднений «Відручний лист Гетьмана України про ліквідацію приватних і вільнокозацьких організацій і створення Козацької Ради», в якому Скоропадський наказує «прийняти всі заходи до того, аби козаччина, в яку війде цвіт української людности, стала дійсно провідником національної ідеї і великим кадром будучої Української Козацької Армії».Протягом літа 1918 року розроблялися проєкти та проводилась попередня робота, а восени козацтво почали впроваджувати в життя. Проте, від самого початку єдності й одностайності серед причетних до розробки козацької реформи не було. У вересні був представлений проект Статуту про Українське Козацьке Військо. Після гетьманського Універсалу про відродження козацтва в пресі друкувалися телеграми зі зборів «селян-хліборобів», у яких вони цілковито підтримували Скоропадського. Однак, в подальшому формуванню козацьких частин завадила зміна воєнно-політичної ситуації в Українській Державі. Вже у середині листопада 1918 року Скоропадський заговорив про можливу федерацію з небільшовицькою росією, згодом почалось повстання Директорії. А 14 грудня 1918 року гетьман зрікся влади.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺14 жовтня 1954 року народився Микола Кунцевич. Він був одним із наймолодших українських політв'язнів СРСР, дисидентом, отримав три судових вироки і відбув 12 із 14 років ув'язнення. Микола Кунцевич народився у Києві. Закінчив естрадно-циркове училище, працював у цирку, потім став ведучим програм, читав український гумор і сам писав вірші та байки.У травні 1974 року Микола Кунцевич прочитав дві свої байки «Горила» і «Ворона» біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві.Через деякий час його заарештували і згодом засудили до 5 років позбавлення волі за «злісне хуліганство». Тоді ж, за словами Миколи Кунцевича, в Лук'янівському СІЗО він потрапив до однієї камери із режисером Сергієм Параджановим.Другий вирок і покарання на термін у 4,5 роки Микола Кунцевич отримав після того, як у 1981 році його вірші прозвучали в ефірі Радіо Свобода.Тоді почалися обшуки, і в деяких київських вишах знайшли самвидав, заборонені тексти Кунцевича.У 1984 році Миколу Кунцевича судили втретє – «за розповсюдження антидержавних матеріалів серед засуджених», бо під час відбування другого терміну покарання на одному з концертів зачитав уривок поеми Євгена Євтушенка «Братская ГЕС».Микола Кунцевич стверджував, що його адвокатом на цьому процесі був ❗️Віктор Медведчук. Кунцевич розповідав, що, як і у випадку із Василем Стусом, Медведчук просив збільшити висунутий прокурором термін у 3 роки ув'язнення ще на 1 рік 9 місяців та 19 днів із попереднього терміну. Тому, казав Кунцевич, вирок його переписали, а термін ув'язнення подовжили.У 1987 році Микола Кунцевич долучився до Української Гельсінської спілки. Цього ж року він був звільнений із ув'язнення за амністією, як і багато інших політв'язнів.У 1989 році Кунцевич став членом Народного руху України та Всеукраїнського товариства репресованих.Також Микола Кунцевич займався культурно-просвітницькою роботою. Він став художнім керівником гастрольно-концертного об'єднання «Рухконцерт», очолював оргкомітет фестивалів «Дзвін», «Українське сузір'я» та «Коріння наше в Україні». Учасник Євромайдану. Більше 60 разів виступав з віршами зі сцени Майдану. 21.02.2014 контужений в сутичці з "Беркутом", частково втратив зір. 🕯Помер 12 березня 2021 року, похований 16 березня 2021 року на Байковому кладовищі.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹✍️10 жовтня 1889 року в селі Малі Канівці на Черкащині народився Михайло Драй-Хмара, поет, літературознавець.Походив із козацької родини. Навчався в колегії Павла Галагана в Києві, історико-філологічному факультеті Київського університету. Під час тривалого закордонного відрядження вивчав фонди бібліотек та архівів Львова, Будапешта, Загреба, Белграда, Бухареста – студіював слов’янські мови, а за розвідку про хорватського поета А. Качача-Міошича удостоєний золотої медалі університету. У 1915-1917 роках як професорський стипендіат вивчав славістику в Петербурзькому університеті. Саме там, у розпал Першої світової війни, Михайло Драй, прізвище якого навівало паралелі з німецьким «drei» (три), став Драй-Хмарою. Відвідував лекції з української історії, брав участь у роботі об’єднання студентів-українців.Після повернення в Україну (1917) – професор Кам’янець-Подільського університету, інституту народної освіти, Київського медичного інституту. В 1930-1933 роках працював у Науково-дослідному інституті мовознавства при ВУАН.Саме в Кам’янці почав писати вірші українською, друкувався в періодиці. Учасник літературного угрупування неокласиків. Разом із Максимом Рильським, Миколою Зеровим, Павлом Филиповичем, Освальдом Бургардтом становив, за власним же висловом, «гроно п’ятірне». Хоча й не відзначався великою поетичною продуктивністю чи участю в поточному літературному житті. Автор збірки «Проростень» (єдиної прижиттєвої, 1926), а також монографії «Леся Українка. Життя й творчість» (1926).Захоплювався спортом. Знав 19 мов, при чому англійську освоїв останьою. Перекладав на українську Стефана Цвейга, Олександра Пушкіна, французьку поезію (Шарль Бодлер, Поль Верлен, Теодор де Банвіль та інших). «Вище середнього зросту, з ясним волоссям і життєрадісним обличчям, з усмішкою білих зубів і замріяними сірими очима, – описувала зовнішність батька донька Оксана. – Акуратність була його характеристичною рисою, – починаючи від рукописів та добре впорядкованої добірної бібліотеки й кінчаючи бездоганністю його одягу, – в усьому відсувався артистичний смак».В березні 1933-го заарештований за звинуваченням у приналежності до контрреволюційної організації, однак через два місяці був відпущений за браком доказів. Опальний професор не міг знайти роботу чи щось надрукувати, а 6 вересня 1935-го заарештований повторно. На допитах не зламався і нікого не оговорив, засуджений на 5 років виправних таборів, до яких згодом додали ще 10 («участь в антирадянській організації та антирадянська агітація»).🕯Помер 19 січня 1939-го в концтаборі ГУЛАГу на Колимі. За офіційною версією – від «ослаблення серцевої діяльності». Згідно ж спогадів Михайла Добровольського, того дня їх бригада працювала на дорозі, коли до них наблизилося легкове авто з трьома сп’янілими управлінцями: 💬😥«Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев’яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в’язня, – трах, до п’ятого – трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй колись дружив у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп’ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя… Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві між очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв…». Реабілітований у 1989-му.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺9 жовтня 1886 року у с. Денисів на Тернопільщині народилась Іванна Блажкевич. Дитяча письменниця. Її називають духовною донькою Ольги Кобилянської.Вчителювала, була директоркою сільськогосподарської школи Денисова, створювала дитячі садочки та займалась громадською діяльністю. Писала дитячі вірші. Була українською патріоткою, за що розплачувалась своїм здоров’ям та життям своїх дітей. Брала участь у Листопадовому чині 1918-го. 💬«За 12 днів проведено в моїй хаті 17 ревізій і 8 разів мене арештовано»,– писала у спогадах Іванна Блажкевич. Це сталося після того, як вона присягнула на вірність ЗУНР та в умовах польсько-українського протистояння відстоювала українські інтереси. Її звільнили з роботи та вигнали з помешкання. Жінка залишила сина на односельців й переховувалась у лісі.1928-го від Української соціалістичної радикальної партії висувалась депутатом до польського сейму. Місцева польська преса почала поливати кандидатку брудом. Тривали чергові арешти за начебто «підбурювання проти влади та висміювання польського шкільництва». Тоді ж померли її дві донечки, отруєні шоколадом, яким пригостив дівчаток незнайомець на вулиці. 💬😥«Смерть твоїх хаменят – то початок нашої помсти. Відтепер займися собою і залиш пропаганду вашої України, яка навіки здохла», - таку записку отримала Іванна Блажкевич після похорону дітей.1938-го Іванну Блажкевич ледь не забили палицями. Місцеві знайшли жінку непритомною біля болота. Залізницею переправити її до лікарні не дозволяв начальник станції. Долаючи перешкоди поліції, подекуди переносячи жінку на руках, люди доставили її до львівського шпиталю. Через три місяці лікування, декількох операцій Іванна Блажкевич повернулась до свого села. Сотні небайдужих приходили підтримати вчительку.Блажкевич створила 140 дитячих садочків, для неписьменних читальні, для дівчат швацькі курси. Пропагувала ідеї кооперації серед селян та була членом правління подільського союзу кооператорів. Влаштувала близько 700 творчих вечорів. 🕯Померла 1977-го у рідному Денисові. 🎗З 1993-го існує літературна премія імені Іванни Блажкевич.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

👑7 жовтня 1253 року в місті Дорогочині (нині Польща) відбулася коронація і помазання галицько-волинського князя Данила Романовича королівською короною.Данило Романович походив з династії Романовичів, відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком Романом Великим. Правління Данила вважається періодом найбільшого економічного, політичного й культурного піднесення держави.Папа Римський Інокентій ІV виношував ідею антитатарського хрестового походу, до якого прагнув долучити ряд європейських країн. Відтак звернув увагу на Галицько-Волинську державу, територія якої була однією з найбільших у Європі.Традиційно вважається, що і Данило прийняв корону (після двох відмов) через необхідність боротьби з татарами. Однак не менше його цікавили й інші вектори зовнішньої політики: боротьба за австрійську спадщину (після смерті австрійсько-штірійського герцога Фрідріха ІІ) та землі литовців, прусів, ятвягів на півночі.Посланець Інокентія ІV абат Опізо в 1253-му привіз до Дорогочина (тодішня західна околиця Галицько-Волинського князівства) королівські клейноди: корону, скіпетр і державу.Важливим наслідком коронації стало надбання рівних прав із іншими коронованими особами Європи. За тодішньою традицією, королівський титул міг надати лише Папа Римський. Король не міг бути нічиїм васалом, а в разі нападу на його державу інші королі мали надати йому допомогу. Данило Романович отримав титул «короля Русі», а папська булла закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Прусії до походу на татар під керівництвом Данила.Втім, королівська корона не принесла бажаного. Безрезультатно завершилася боротьба за австрійську спадщину (син Данила Роман не став австрійським герцогом), ніхто не відгукнувся на відозви папи про хрестовий похід. Все це привело до охолодження відносин із Римом. Вже наступник Інокентія ІV папа Олександр ІV вороже ставився до Русі: погрожував Данилу Галицькому церковним прокляттям за відмову служити апостольському престолу, підбивав литовського короля Міндовга (коронувався в тому ж таки 1253-му) до нападу і дарував відпущення гріхів тевтонцям, які виступали проти русичів.Тим не менш ще півстоліття по тому правителі Галицько-Волинської держави титулували себе «королями Русі».Сама корона кілька століть зберігалася в Перемишлі. Була захована з початком Другої світової війни і від того часу її місце знаходження залишається невідомим.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌4 жовтня 1948 року Рада Міністрів срср прийняла ухвалу “Про виселення сімей бандитських і націоналістичних елементів”.У 1948-1953 рр. найбільше постраждали заможні селяни, яких совєти вважали головною перешкодою у колективізації західноукраїнського села. Виселяли "куркулів", які підтримували ОУН та УПА й не хотіли вступати до колгоспів.Протягом 1949 р. у віддалені райони срср із Львівської та Станіславської обл. депортовано 1524 сім'ї "злісних саботажників" колгоспного будівництва. 27 квітня 1950 р. Політбюро цк кп(б)У затвердило постанову "Про підготовку документів щодо виселення родин ОУНівців і зміну існуючого порядку комплектування груп охорони громадського порядку", відповідно до якої належало додатково депортувати 182 543 людини – "учасників банд націоналістичного підпілля", "бандпособників" та членів їхніх родин, а також 12 135 "куркулів".23 січня 1951 р. вийшла постанова Ради міністрів срср № 189-88сс "Про виселення куркулів із сім'ями з території Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської, Тернопільської, Чернівецької та Закарпатської областей Української рср".Станом на 7 серпня 1951 р. із західноукраїнських земель планувалося виселити 1240 "куркульських" господарств (4641 людину). За даними 9-го управління мгб срср, станом на 1 січня 1953 р. на обліку в спецпоселеннях перебували 1445 "куркулів", депортованих із західноукраїнських земель в 1951 р.Відповідно до постанови Ради міністрів урср і цк кп(б)У від 4 квітня 1951 р., майно депортованих підлягало конфіскації, частково ним сплачували держзобов'язання перед іншими суб'єктами, частину передавали безкоштовно колективним господарствам для постійного користування. На поч. 1950-х рр. масштаби депортацій значно зменшились у зв'язку з ліквідацією збройного спротиву УПА та підпілля ОУН, а також кризою сталінської моделі державного управління.Виселені сім'ї мешкали в халупах. Людям не вистачало одягу та взуття, вони були виснажені через недоїдання та важку працю. Це, а також жорсткий клімат спричинили високу смертність серед населення.Діти та підлітки мали право навчатися в місцевих школах та вишах. А після досягнення повноліття вони отримували паспорти з відміткою про обмеження в правах. Дорослі працювали у вугільній, лісовій та паперовій промисловостях, на місцевих підприємствах та в закладах міністерства промбудматеріалів.За даними МВС України, протягом 1944-1952 рр. із Заходу України депортували 65 906 сімей (203 662 людини), зокрема членів родин учасників "банднаціоналістичного підпілля", "бандпособників" та членів їхніх родин – 182 543 особи, "куркулів" із родинами – 12 135 осіб, єговістів, колишніх військово­службовців армії Андерса з їхніми родинами – 8984 особи. Їхнім місцем призначення стали віддалені регіони Уралу та Сибіру.Багато хто з них додому так і не повернувся.Після смерті сталіна масові депортації припинилися, однак скасування правових обмежень для депортованих тривало до 1956 р. Повоєнні депортації на західноукраїнських землях мали "антинаціоналістичне" забарвлення і яскравий етнічний характер. Примусові виселення пришвидшили колективізацію, підірвали соціальну базу українського руху Опору, змінили етнічну та соціальну структуру регіону.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!