Як Бенвенуто Челліні вижив після отруєння і заодно вилікувався від сифілісуУ 1529 році Бенвенуто Челліні — флорентійський золотих справ майстер, на той час служив у Римі при дворі Папи Климента VII — захворів на «французьку хворобу», як тоді називали сифіліс. Йому було двадцять дев'ять років.Ртутне лікування, яке в ту епоху вважалося єдиним більш-менш дієвим засобом, Челліні відмовився приймати — і зробив це не з легковажності. Він добре знав, як воно виглядало на практиці: хворого натирали ртутною маззю, обкурювали парами металу в закритому приміщенні, після чого той місяцями страждав від нестримного слиновиділення, руйнування зубів і ясен, тремору, а нерідко помирав від ниркової недостатності раніше, ніж хвороба встигала завдати серйозної шкоди. Челліні воліяв жити з сифілісом.Кількох ділових партнерів його вибухний характер і скандальна репутація довели до рішення позбутися його назавжди. Вони запросили його на обід і підсипали в соус їдку сулему — хлорид ртуті (HgCl₂), надзвичайно токсичну ртутну сіль, яку в ренесансній Італії цінували як отруту саме за точність дії. Кілька днів Челліні провів на межі між життям і смертям із жахливими розладами травлення.Потім видужав. І з подивом виявив, що «французька хвороба» зникла.З медичної точки зору тут немає нічого містичного. Хлорид ртуті — надзвичайно ефективний бактерицид: він денатурує білки бактеріальних клітин і вбиває збудника хвороби навіть у мінімальних концентраціях. Власне, саме тому ртутні препарати й застосовувались у лікуванні сифілісу — вони справді діяли. Проблема полягала в тому, що терапевтична доза і смертельна були розділені надто тонкою межею. Отруювачі Челліні помилилися в розрахунку: дози вистачило, щоб знищити збудника — але не господаря.Це класична ілюстрація принципу, сформульованого Парацельсом приблизно в той самий час: «Все є отрутою, і ніщо не є отрутою — лише доза робить речовину ліками або отрутою».Щоправда, поставити Челліні точний ретроспективний діагноз складніше, ніж здається: дослідники, які аналізували його автобіографію, звертали увагу на те, що описана ним симптоматика частково відповідає і хворобі Рейтера — реактивному артриту з ураженням суглобів і очей. Але сам Челліні не сумнівався в природі свого захворювання.До двору Франциска I він потрапив пізніше — лише у 1540 році, де виготовив, серед іншого, знамениту золоту «Сільничку» — один із шедеврів ювелірного мистецтва Відродження. Після отруєння він прожив ще сорок два роки і помер у Флоренції у 1571-му — у сімдесят один рік.@istorium_ua