https://youtube.com/watch?v=6EIqypMSSF4&feature=share7Ірина Фаріон : Тарас Матвіїв загинув 10 липня 2020 року близько 20.00 біля села Троїцьке на Луганщині, рятуючи двох побратимів з охопленого вогнем бліндажа після ворожих московських обстрілів. Щойно він відтягнув їх у безпечне місце, як поряд розірвалася міна. Помер дорогою до лікарні.«Життя – лише тимчасовість. Не перебільшуйте її цінність», слушно казав він.Його мама, Валентина Матвіїв, у сороковий день поминання Сина написала: «Ми ніколи не дізнаємось, чи він встиг зазнати фізичного болю, чи смерть настала миттєво й безболісно, ми не дізнаємось, про що він подумав востаннє, що сказав, що побачив... Ми лише знаємо, що він у ці хвилини зробив: врятував своїх бійців, як справжній командир, офіцер ЗСУ, справжній чоловік. Це єдине, що дає нам сили жити далі і прийняти виклик долі. А ще - боротись. Продовжувати його справу, як зможемо, як вмітимемо. Щоб він пишався нами. З неба. Наш Ангел». «І якщо вже загинути, то загинути – як Прабатьки. У полі, над головою – блакить, в ногах – чорнозем. У руках – зброя, в душі – полегкість. І хай клюють ворони тіло, байдуже!» (Тарас Матвіїв). Останній допис Тараса від 5 липня, за 5 днів до убивства: «Мліє степ Донбасу. В очікуванні пожеж і визволення».