Найкраще, що я зробила за цей час в Ірландії - створила цей канал. Знаю, я вже говорила. Не раз. Вчора ви накрили лавиною добрих слів. Я читала особисті, не встигала коментарі під дописом і плакала, плакала... стільки добрих слів, побажань. Навіть житло пропонували на час пошуків переїзду. Я це дуже ціную, дуже 🫶🫶🫶

Коли в нас відібрали все що ми мали грьобані "асвабадітєлі", єдине що залишилось - життя і гідність. Тому відібрати останнє не дозволю нікому. З березня, через півроку після приїзду, я почала пошук роботи. Розсилала купу CV всюди- від Amazon до зоомагазинів. Але мене ніде не брали. "Найважче знайти першу роботу в Ірландії, далі піде" - казали всі. Я вирішила звертатись до кожного ірландця, кого знала. Ось так, по великому знайомству, мене погодились взяти в сільський магазин на позицію "sale assistant". Залишалось знайти житло в тому селі. Бос зайнявся допомогти. Так я познайомилась з бабою Розою. Попередньо вона вже знала про АРП програму, її цікавило тільки скільки годин на тиждень цей гість буде працювати. Я приїхала знайомитись в квітні. Вона відкрила двері і мовчки дивилась на нас навіть без ірландської ввічливої посмішки. Ми сіли на кухні. Я розповіла про себе, свою родину, рідне місто, чим займалась до війни. Вона косила одним оком, а я не могла зрозуміти яку частину мого тіла вона розглядає. Не встановивши зоровий контакт, говорила в напрямку її обличчя. Вона посміхнулась чорними зубами і сказала: ⁃ А туалетом користуватись ти вмієш? Я здивовано кивнула. ⁃ в мене один туалет, - додала вона, - будемо ділити, ти повинна змивати за собою і користуватись папером. Я подивилась на картинки на стіні позаду неї (на фото) і подумала, що бабця жартує. Ну гумор у людини такий. В сучасному світі де є інтернет погуглити що таке Україна не важко. Але для неї я була десь з племені Зімбабве. Як виявилось. Вона сказала, що подумає, назвала суму додаткових платежів і ми попрощались. Я виходила з будинку і думала "ні-ні-ні, тільки не тут". Але життя то цікава лотерея. Думала леді Роуз три тижні, я весь час шукала самостійно і нічого не знаходила. Так, 19 травня переїхала до неї в село. Першу ніч не могла спати з-за скрипів дверей, сходин, ліжка. Заспокоювала себе, що українці в Ірландії живуть в гірших умовах. У мене ціла кімната плюс інтернет. Фантастика! Я стільки всього пережила за останні роки і місяці, що життя з бабусею не лякало. Наступного дня, 20 травня почався мій офіційний трудовий стаж на острові, це окрема історія. Сумувати не було часу. Розповідаю вам особисті історії. Наважилась. Безмежно дякую вам за підтримку🫶 Я дякувала вам не раз за цю спільноту. Бо саме ВИ її створюєте. Ви - величезна частина, серце цього каналу. Я дуже ціную і оберігаю наше середовище. І чесно ділюсь лайфхаками і факапами. Далі буде 💛💙