Коли мені здається, що я недостатня, запізнилась або “не дотягую” до чужих стандартів, я згадую одну просту річ:у світі є люди, які в 50 років досі не вміють кататись на велосипеді. І це абсолютно нічого не говорить про їхню цінність як людини. Хтось навчився плавати у п’ять, а хтось — у сорок. Хтось став мамою у двадцять, а хтось так і не захотів дітей. Хтось знайшов себе після університету, а хтось — після розлучення, еміграції чи депресії. Ми надто часто міряємо себе чужими лінійками, забуваючи, що стартові точки у всіх різні. Комусь у дитинстві дали підтримку й відчуття безпеки. А комусь — тривожність, страх помилки й постійне “будь зручнішою”. Тому доросле життя — це не марафон із єдиним маршрутом. Це швидше величезне місто, де кожен іде своєю дорогою, своїм темпом і зі своїми зупинками. Іноді те, що для одних “елементарно”, для інших — маленька особиста перемога. Тож якщо вам здається, що ви щось не встигли — можливо, ви просто жили занадто багато всього, про що інші навіть не здогадуються. Не існує єдиного “вчасно”. Є лише ваше життя. І ваш шлях💙💛 #особисте ** пісню Полякової «не на часі» чули?

😉