Вчора колеги запитали мене:— Коли закінчиться війна, ти повернешся додому?Я відповіла, що багато українців справді повернуться. Бо в них є куди повертатися. Є дім, квартира, вулиця, місто, яке чекає на них. Зараз вони тут через війну, бо навіть у відносно спокійних містах України може прилетіти ракета.Але як повертатися тим, у кого дому більше немає?Як повернутися людині, чиє місто залишилося лише назвою на мапі? Де все зруйноване. Як повернутися мені?Моє місто вже понад чотири роки в окупації. Воно заміноване, розграбоване і спустошене. Вигоріли соснові ліси. Немає Каховського водосховища, яке живило атомну станцію. Немає прогулянкового каналу. Немає багато того, що я пам’ятаю і люблю.І ніхто не знає, що там залишиться після окупантів. Коли вони підуть. Якщо підуть. Скільки років знадобиться на розмінування. Що буде зі станцією. Чи не перетвориться вона на ще одну законсервовану зону, як Чорнобиль?Простої відповіді не має. І я розумію ірландців, що для багатьох Україна — це щось дуже далеке і незрозуміле. Що для свого колективу я така ж невідома, як людина із Сомалі чи Зімбабве. І вони ставлять запитання не тому, що хочуть образити. Вони не хочуть гуглити щоб розібратись. Простіше напряму, через мене. Відчуваю себе як маленьке консульство України☺️ Тому беру аркуш паперу і малюю їм Україну. Показую лінію фронту. Пояснюю, що таке окупація. Чому Крим, Донецьку і Луганську окупували раніше, чому це для росіян було важливо. Які території залишаються окупованими зараз.Я не знаю, що буде далі. Не знаю, які рішення ухвалять щодо українців в Ірландії. Не знаю, як працюватимуть нові схеми переходу, що буде з громадянством і як усе це виглядатиме через рік.Питань багато. Відповідей мало. Навіть про ту транзитну схему - два роки штампу 4 з можливістю подовження ще на 2. Але де взяти пʼятий рік для того громадянства? Зараз кожен другий в інтернеті експерт. Консультує, бере гроші, щось обіцяє…Я зрозуміла одну річ.Якщо намагатися вирішити всі питання, що сиплються на голову щоденно, і всі виклики навколо -одночасно, можна просто зламатися.Тому за два роки еміграції я вивчила одне дуже важливе слово. Потихеньку.Саме так ми і живу.Потихеньку.Від дня до дня.Від виклику до виклику.Від надії до надії.#особисте #ірландіядляукраїнців