📚 1/2 “Спадкоємиця Джасада”, дилогія «Спалений престол»👤 Сара Гашем📖 східне фентезі👑Мої враження 😉 Як мене вибісила ця книга своїм нудним сюжетом. Типу це епічне фентезі, але по факту — чистої води роментезі. Моя головна претензія в тому, як авторка це написала: я не повірила жодній емоції, жодному відчуттю. Наприкінці я вже так закочувала очі, що, здається, бачила власний мозок.Я люблю книги за емоції, які вони дають. Я люблю привʼязуватись до героїв і переживати за них. А тут цього не сталося взагалі. Мені було настільки пофіг на персонажів, що від цього я бісилась ще більше. Бо потенціал у історії був шалений, але авторка його просто не змогла реалізувати. Були певні ставки на героїв, але чим ближче до фіналу, тим швидше вони зникали. Хімії між ними — нуль, а в кінці так взагалі сором. Навіть усі ці таємниці, які виникали по ходу, ніяк не зіграли на користь книги.Отож по порядку! Хімія між героями.Ці стосунки трохи вивозив Арін, але під кінець навіть він уже не рятував. Перехід від холодного чувака до того, хто «щось відчуває», вийшов максимально невмілим. Якщо порівнювати з «Ураганними війнами», то там було реально hot. Тут — був потенціал, але таке враження, ніби героїня — дерево, яке не розуміє власних почуттів. Але судячи з її дитинства, то най буде. Усвідомлення кохання мало б бути значно обережнішим, а краще — його взагалі тут ще не мало бути, лише симпатія. А авторка вже пише про кохання між ворогами. Він нищить таких, як вона. Ну камон.Жорстокість у книзі.Вона була, але не викликала в мене жодного співчуття чи переживання. Я дуже чутлива і часто плачу над книгами, але от, наприклад, третя частина «Трону зі скла» — ось так треба описувати пережите героїнею. До речі, паралелей із Троном тут багато. Та сама «найстрашніша» сцена була описана кострубато. Вона могла б викликати жалість, але ні. Хоча з такими травмованими героями книга мала б просто кишіти болем і внутрішніми надломами. Але знову — авторка не змогла це вилити в сильний текст.Антураж і вайб сходу.Якби не назви страв і деякі елементи одягу, я б узагалі не розуміла, де ми знаходимось. Вайб сходу не переданий.Політика.Вона тут трохи була — і це, мабуть, плюс. Саме через політичні моменти передавалась суть книги. Політичні інтриги, на диво, прописані краще за все інше, хоча і тут у мене виникали питання до логіки деяких персонажів. Але цікаво було читати про таємниці баби і діда героїні.Змагання.Навіщо вони були — взагалі неясно 😂 Вони не відігравали особливої ролі, окрім того, щоб сказати: «вона чемпіонка і тепер вільна». Не розумію, чому авторка так знехтувала цим потенціалом. Підготовці до змагань було більше приділено часу, але й там недостатньо описів. Другорядні персонажі.Двоє друзів, за яких вона ніби переживала, а потім успішно забула. Я не відчула ні їхньої дружби, ні її переживань за малу, яку вона начебто так цінувала і любила.Ще з плюсів — якийсь час героїня реально думала про власне виживання і була егоїстичною. Вона не розмірковувала про «обовʼязок», а чесно ставила питання: а чого вона взагалі комусь щось винна? Це були хороші роздуми. Але тема швидко здулась — або ж авторка просто не стала її розвивати. Якщо задум був у морально сірих героїв чи внутрішніх коливаннях, то це потрібно було значно краще і глибше прописати.Були очікування на фінал, але й він мене розчарував.Я сподіваюсь Арін одразу зрозумів хто вона, бо якщо ні, то я геть розчарована.⭐️3/5⌨️ КСД❔Читали цю книгу? Плануєте читати цей цикл?