Дракула (1992)Абсолютно вражаючий з точки зору образів та спецефектів. Стільки усього вигадливого, офігіти. В половині випадків викликало захоплення розуміння, скільки їм довелося танцювати з бубном, щоб зробити саме такий кадр, а в іншій половині я просто фігзна, як вони це робили, чорт забирай, на початку 90-х роківАле на оповідання автори підзабили. Сюжет подається рвано, ривками, з жодним персонажем не встановлюєш зв'язку, бо фільм намагається бути усім водночас. То у нас Дракула Ґері Олдмана головний герой, минає 10 хвилин і головним героєм стає персонаж Кіану Рівза. За 20 хвилин фільм забиває на Рівза і наступні півгодини головною героїнею стає персонажка Вайнони Райдер. Але фільм згадує, що у тієї немає особистості, тож вводить Ван Гелсінга Ентоні Гопкінса, поки намагається повернутися до Дракули і розвивати несподівану любовну лінію.Таке враження, що кожен окремий сегмент розповідався з точки зору того персонажа, де здавалося буде моторошніше. Але мб так в книзі було, не знаю#ікотікаподивився