Я поважаю генерала Валерія Залужного та його внесок у захист України. І хочу сказати кілька слів щодо його останньої колонки. Він пише у ній про технологічний прогрес, який посилює тих, хто воює. Оборонні технології потрібні нам, щоб зберігати життя. Україна має посилювати оборону й водночас шукати шлях до миру, який захищатиме її від нового нападу.

Росія розв’язала цю війну і відповідає за її продовження. Саме на агресора має бути спрямований міжнародний тиск.

У Харкові ціну війни бачиш у зруйнованих будинках і в родинах, які втратили близьких. Війна забирає здоров’я, руйнує підприємства, позбавляє людей роботи. Ми допомагаємо їм вистояти. Але люди мають право на життя, в якому можна планувати завтра. Постійне виживання не може бути нормою, з якою Україна повинна змиритися.

Для мене логіка «партії війни» починається там, де війну приймають як безальтернативне майбутнє України. Я з цим не згоден. Здатність захищатися має служити збереженню країни та її людей. Ми боремося за можливість жити у своїй державі, виховувати дітей і будувати майбутнє.

Бажання миру не потребує виправдань. В опитуванні Gallup, проведеному у квітні 2026 року, 66% опитаних українців висловилися за якнайшвидше завершення війни через переговори. Це свідчить про широкий суспільний запит на пошук миру.

Наші захисники й захисниці також мають право на мирне життя. На час із рідними, відновлення здоров’я, плани на майбутнє. Їхня мужність зобов’язує державу забезпечувати їх усім необхідним і використовувати кожну реальну можливість наблизити завершення війни.

Мир має спиратися на нашу оборонну спроможність і конкретні зобов’язання партнерів. Гарантії мають визначати, яку військову допомогу отримає Україна і як партнери діятимуть у разі нового нападу. Таких умов потрібно домагатися, використовуючи військові, економічні та дипломатичні важелі.

Ще раз хочу повторити - нашу здатність витримувати війну не можна сприймати як згоду жити в ній. Ми прагнемо миру і добробуту.