Ігор Терехов

Біля входу до однієї з підземних шкіл Харкова сьогодні лунали оплески - так друзі, вчителі та батьки зустрічали кожного випускника після завершення НМТ. Попри намагання дорослих триматися спокійно, на їхніх обличчях читалися сліди безсонної ночі й тривожного ранку. Втім, ця напруга миттєво змінювалася на щире полегшення, щойно діти виходили з укриття.Я приїхав на локацію саме для того, щоб поспілкуватися з одинадцятикласниками, почути їхні враження з перших вуст та подивитися на результати. Зокрема, з задоволенням потиснув руку хлопцю, який щойно отримав 200 балів з англійської мови.Поряд з радістю від успіхів діти ділилися й наболілим. Практично всі називали математику найскладнішим блоком завдань. Особисто я категорично проти скасування цієї дисципліни як обов’язкової, адже саме точні науки формують логіку, структурність мислення та фундаментальний базис, без якого буде неможливо відбудувати країну. Водночас обов’язковість предмета не означає, що можна закривати очі на проблемні питання. Завдання мають бути збалансованими. НМТ не повинен перетворюватися на лотерею, де в один день дітям дістається посильний варіант, а в інший - рівень складності такий, що ламає навіть добре підготовлених.Зміни потребує і сам формат оцінювання. Чотири предмети за один день - відверто надмірне навантаження. Особливо для молоді з прифронтових регіонів, де постійно звучать сирени та вибухи. Тому моя пропозиція залишається простою і послідовною: розділити іспит на два дні, по дві дисципліни щодня.Ба більше, для випускників з громад, які живуть під постійною загрозою, необхідний принципово інший підхід до вступу. На моє переконання, харківські заклади вищої освіти мають приймати всіх абітурієнтів, давати їм можливість адаптуватися до навчального процесу та підтягнути знання протягом першого півріччя. А вже після завершення семестру - проводити відповідну перевірку у форматі НМТ. Це буде справедливим кроком назустріч як молоді, так і самим університетам, які в нинішніх реаліях гостро відчувають дефіцит студентів.Насамкінець хочу поділитися тим, що мене по-справжньому приємно вразило. Запитуючи вчорашніх школярів про плани щодо вступу, я чув виключно назви місцевих вишів: ХНУРЕ, ХАІ, юридичний університет імені Ярослава Мудрого, педагогічний університет імені Григорія Сковороди, Каразінський та інші. З-поміж усіх співрозмовників лише одна дівчина зазначила, що планує навчання за кордоном.І для мене це найкраща відповідь на питання, яким буде Харків завтра. Якщо молоді, розумні, сильні діти після всього пережитого бачать своє майбутнє тут, значить, ми зобов’язані зробити все, щоб у нашому місті, у нашій Україні їм було де навчатися, працювати, створювати родини і реалізовувати себе!

Цієї ночі Харків пережив чергову масовану атаку ворожих ударних безпілотників.Станом на зараз підтверджено 11 влучань БПЛА по місту, два дрони впали без детонації. Під ударом опинилися Шевченківський та Холодногірський райони.Ворог бив по житлових будинках, цивільних підприємствах, магазинах, автомобілях та міській інфраструктурі. Один із безпілотників влучив у багатоповерховий житловий будинок. Лише дивом обійшлося без загиблих. Біля будинку згоріли автомобілі, десятки машин пошкоджені, вибиті вікна у навколишніх будинках.Ще один безпілотник влучив у багатоквартирний будинок між 8 та 9 поверхами. На щастя, він не здетонував. Мешканців було евакуйовано.Пошкоджені житлові будинки, адміністративні та виробничі приміщення, бізнес-центр, кафе, церква, десятки автомобілів. У багатьох будинках вибито вікна.На цю хвилину відомо про 15 постраждалих, серед яких двоє дітей.Наш ворог вкотре доводить, що його ціллю є звичайні люди. Домівки, де сплять діти. Автомобілі, на яких люди їздять на роботу. Магазини та підприємства, які забезпечують життя міста.На місцях усіх влучань працюють рятувальники, комунальні служби, медики, правоохоронці та волонтери. Робимо все можливе, щоб якнайшвидше допомогти людям та ліквідувати наслідки чергового акту терору проти Харкова.

Методичний, щоденний російський терор продовжується. Маємо майже пів сотні ударів за останні сім днів. Переважно ворог запускав на нас «Шахеди», зокрема реактивні. Бив практично всюди: Основ’янський, Слобідський, Київський, Холодногірський, Немишлянський, Салтівський райони. У Новобаварському маємо наслідки від падіння уламків. У фокусі атак були логістика, транспортна та залізнична інфраструктура, промзони, критичні підприємства. Але давайте називати речі своїми іменами. Куди б не влучало російське залізо - поруч завжди цивільні. У місті не існує ізольованих об’єктів, і зброя агресора бʼє без жодного розбору. Кожен приліт руйнує житло. Кожен удар б'є по життю харківʼян. Маємо непоправне. У власному будинку загинула жінка. Мої щирі співчуття близьким! Ще 26 осіб зазнали поранень, серед них - одна дитина.Загальна тривалість повітряних тривог у Харкові була меншою на 45 годин (29%), ніж загалом по області.Люди витримують колосальний тиск. Попри те, що війна триває вже пʼятий рік, і Харків увесь цей час є практично передовою, звикнути до того, що щоночі тебе, твою сімʼю, твою роботу, твій дім намагаються знищити, неможливо. Проте щоразу я бачу гідну відповідь наших екстрених служб. Одразу після вибухів рятувальники, поліція, медики та комунальники першими їдуть у самісіньке пекло. Під загрозою повторних атак вони розбирають завали, закривають контури, допомагають постраждалим врятуватися. Харків не завмирає і не здається!

Сьогодні суспільству потрібні дії та реальні вчинки замість обіцянок. Майбутнє України потрібно планувати вже зараз.Нам потрібна відповідь на головне питання: якою буде країна після війни. Не просто відновленою, а сильнішою. З новою індустріалізацією, сучасними виробництвами, технологічним експортом та потужною економікою.Не менш важливими є енергетична безпека, повернення українців додому, підтримка внутрішньо переміщених осіб та гідна інтеграція ветеранів у мирне життя.Саме про це говорили у Рівному з виконувачем обов’язків міського голови Віктором Шакирзяном. Ми познайомилися кілька років тому, а після початку повномасштабної війни це знайомство переросло у справжнє партнерство. У найважчі для Харкова часи Рівне простягнуло руку допомоги, підтримуючи наше місто та його мешканців не словами, а конкретними справами.Сьогодні громади не лише забезпечують стійкість держави, а й формують практичні рішення для її майбутнього.Переконаний: якщо держава, громади, бізнес і суспільство діятимуть разом, у нас є всі шанси реалізувати ці завдання.

Дорогі медійники!Ми найчастіше зустрічаємося у найтяжчі моменти. Біля зруйнованих будинків. На місцях нічних ударів. Там, де люди втратили рідних, дім чи справу всього життя. У хвилини, коли важко говорити, але абсолютно неможливо мовчати.Чудово розумію, скільки ресурсу забирає ваша робота. Вона вимагає сталевої витримки, сміливості, гострого розуму, уважності до деталей та безмежної душевної віддачі. І попри таке шалене емоційне навантаження, вам щодня вдається робити майстерно тримати цей ідеальний баланс між високим професіоналізмом та справжньою людяністю.Ваші слова сьогодні мають цілком реальну силу. Після опублікованих матеріалів збори для наших захисників закриваються набагато швидше, а постраждалі родини знаходять підтримку небайдужих. Дякую за чесність. За сенси, які ви несете в суспільство, за любов до Харкова та України, за вміння дивитися в корінь проблеми, помічати найважливіше і говорити про найскладніше так, щоб кожне слово знаходило відгук у душах людей . За працю, яка дає можливість міжнародній спільноті знати обʼєктивні речі про російську війну і нашу з вами стійкість. Мрію, щоб зовсім скоро стрічки новин наповнилися винятково радісними подіями. Щоб ми частіше обговорювали архітектуру відновлених шкіл, сучасну забудову, розвиток міських просторів та мирне майбутнє Харкова та України! Бережіть себе! З Днем журналіста!

Що таке місто без молоді?Це будинки без гучних голосів. Вулиці без жвавого руху. Університети без студентського шуму, який завжди означав: місто живе.Харків завжди був студентською столицею, місцем, де народжуються ідеї. Тут звикли не просто вчитися - тут звикли винаходити, сперечатися, шукати рішення, створювати нове. І сьогодні, коли місто щодня проходить випробування війною, для нас критично важливо зберегти цю енергію. Бо університети - це не про минуле Харкова. Це про його майбутнє.Сьогодні на Всеукраїнському форумі Асоціації прифронтових міст та громад говорили саме про це - як зберегти науку і молодь на українському прифронті. Пропоную три кроки.Перше. Міські тендери мають працювати не лише на закупівлі, а й на розвиток. Громади можуть надавати перевагу тим компаніям, які інвестують у місцеву науку: лабораторії, дослідження, університетські розробки. Бізнес має приходити в місто не тільки заробляти, а й вкладатися в його майбутнє.Друге. Нам потрібні стартап-простори на базі університетів. Місця, де студентська ідея може пройти шлях від першого ескізу в зошиті до реального продукту, робочого місця і власної справи. Де університет, бізнес і місто працюють разом - не на папері, а в реальних проєктах.Третє. Нам потрібен Муніципальний фонд підтримки молодіжної науки. Гранти для студентів і аспірантів, які пропонують рішення для життя громад: у транспорті, енергетиці, міському плануванні, відновленні. Бо дуже часто найсвіжіші й найсміливіші ідеї народжуються саме у молодих людей. Їм треба не заважати. Їм треба допомагати.Окремо говорив і про наших випускників з прифронтових територій. Складати іспити, коли поруч постійні тривоги, обстріли, руйнування, - це зовсім інша реальність. Ці діти не просять потурання. Але вони мають право на справедливість. І ми повинні боротися за кожного з них.Бо стіни ми відбудуємо. Дороги відремонтуємо. Інфраструктуру відновимо.Але якщо втратимо молодь, університети й наукові школи - будувати майбутнє буде нікому.Наука має стати сильним партнером для влади й бізнесу. А молодь має бачити своє майбутнє тут, в Україні. І наше завдання - зробити все, щоб це майбутнє було не абстрактною мрією, а реальною можливістю.

Є новини, до яких не можна звикнути. Ніколи. Щоразу, коли я отримую інформацію, що під час обстрілу загинула дитина - ловлю себе на думці: ця дитина мала вирости.Мала піти до школи. Посваритися з друзями через якусь дрібницю і за годину помиритися. Мала вперше закохатися. Обрати професію. Колись привести за руку до 1-го класу власних дітей. Словом - мала жити.Сьогодні ми згадуємо українських дітей, яких убила російська агресія.І думаємо не лише про них. Ми думаємо про батьків, які більше ніколи не почують кроків у сусідній кімнаті. Не допоможуть з домашнім завданням. Не дочекаються дзвінка зі словами: «Я вже вдома».Є біль, до якого людина не повинна звикати. І смерть дитини - саме такий біль.Тому пам’ять про кожну дитину - це не лише скорбота, це наша відповідальність. Відповідальність зробити все, щоб в Україну повернувся справжній мир. Щоб українські діти більше ніколи не засинали під звуки вибухів. Щоб ходили до школи, будували плани, сміялися, бешкетували. Щоб могли просто бути дітьми. І жити. Світла пам’ять кожній дитині, чиє життя забрала ця війна.

Харків змінюється. І виконавчі органи міської влади теж мають змінюватися.Структура, яка формувалася в мирний час і працювала в умовах великої війни, сьогодні потребує оновлення. Бо місто має працювати швидше. Бо управління має бути простішим, зрозумілішим і відповідальнішим.Тому на сьогоднішній сесії я запропоную депутатам підтримати кілька рішень.  Перше: скорочення кількості заступників міського голови - з 13 до 8.Це не про скорочення заради скорочення. Це про те, щоб у системі не було зайвих ланок і розмитої відповідальності: менше дублювання, менше зайвих витрат, натомість більше конкретної роботи й персональної відповідальності.Кожна посада має бути виправдана результатом. Кожна функція - потрібною місту. Кожна гривня - працювати на харків’ян.І тут ми підходимо до другого, як на мене, ще більш важливого рішення - до контролю. Я пропоную створити Департамент внутрішнього контролю та аудиту. Він буде підпорядкований безпосередньо мені.Його завдання просте: перевіряти, як у комунальних підприємствах, установах, департаментах та управліннях міста використовуються бюджетні кошти.Хто працює чесно - тому боятися нічого. Хто звик жити коштом міста - начувайтеся.Бо бюджет Харкова - це не чиясь годівниця. Це гроші людей. Гроші на тепло, на безплатний транспорт, на лікарні, школи, укриття, відновлення після обстрілів і зарплати тим, хто щодня тримає місто.Якщо хтось думає, що під час війни можна «хуліганити» з міськими грошима, тихо красти, списувати, завищувати ціни, домовлятися чи “освоювати” кошти, - він дуже помиляється.Я ще вступаючи на посаду обіцяв, що у місті не буде недоторканих. І я не буду прикривати нікого. Ні керівників комунальних підприємств, ні чиновників, ні “своїх”, ні “важливих”.Харків вистояв не для того, щоб хтось заробляв на його болю.Гроші харків’ян мають працювати на Харків. Не на чиїсь кишені.Сподіваюся, депутати підтримають запропоновані зміни.

У травні маємо ще 208 пошкоджених будинків. А сукупна кількість пошкоджених ворогом житлових обʼєктів вже наближається до 10 тисяч. Саме через такі масштаби руйнувань у Харкова сьогодні два ключові завдання: рятувати те, що ворог намагається знищити просто зараз, і водночас проєктувати місто, в яке люди захочуть повернутися.Обидва завдання надскладні. Обидва доводиться вирішувати під постійним російським терором. Але ми це робимо.Минулого місяця наші комунальні служби закрили понад 1,5 тис. вікон та відремонтували 50 дахів. Усе для того, щоб люди могли залишатися вдома, а дощі та негода не погіршили стан будівель та квартир після вибухів. Це дає змогу зберегти хоча б те, що вціліло.Загалом же під час війни ми вже відновили третину житла з різним ступенем руйнацій. Проте масштаби російського терору настільки великі, що жоден міський бюджет самостійно таке відновлення не потягне. І навіть підтримка держави ситуацію хоч і покращить, але не закриє всі потреби повністю. Адже, крім Харкова, в Україні залишається ще чимало розбитих прифронтових громад, які теж критично потребують ресурсів.До речі, брак внутрішніх коштів - це і є та головна причина, чому я погоджуюся на міжнародні відрядження. Нам необхідно напряму говорити з партнерами, банками та інвесторами, щоб залучати конкретні гроші під конкретні проєкти відбудови. Кілька тижнів тому в Баку ми домовлялися саме про це.

Починається літо. Проте для Харкова зміна сезону не принесла полегшення - безпекова ситуація залишається складною, а інтенсивність ворожих атак стабільно високою.У травні ворог продовжив випробовувати на місті свій арсенал. Ми фіксували масовані нальоти «Шахедів», удари БПЛА «V2U», «Молнія», «Ланцет» та «Гербера», а також атаки FPV-дронами й ракетами. Загалом за місяць ворог завдав 98 ударів по різних районах. Це лише трохи менше, ніж було у квітні.Внаслідок атак у травні постраждали 88 харків’ян, зокрема 15 дітей. Одна людина загинула. Мої співчуття! Розгорнутий звіт щодо масштабів руйнувань житлового фонду ми оприлюднимо завтра. Але загальна картина вже цілком очевидна: під прицілом постійно перебувала критична та цивільна інфраструктура. Також агресор бив по бізнес-майданчиках, навчальних закладах, залізничних вузлах, а на початку місяця здійснив цілеспрямовану серію ударів по автозаправних станціях.Якщо говорити суто про останній тиждень травня, то маємо вісім ворожих влучань. Йдеться переважно про пошкодження житлових будинків. Частина дронів упала без детонації. Саме тому, на щастя, хоча б останні дні місяця минули без жертв і поранених.Окреме випробування - повітряні тривоги. За місяць тривога в місті тривала сумарно понад 16 повних діб. Для порівняння: по області цей показник вищий на десять діб і сягає 26 днів безперервної небезпеки. Ці цифри важливо усвідомлювати, адже саме в таких умовах працює наш транспорт, лікарні, підприємства, школи та комунальні служби. Це надвисоке навантаження і на психологічний стан кожного з нас.Але, попри все, Харків не зупиняється. Рятувальники першими йдуть туди, де небезпечно. Комунальники оперативно закривають контури, прибирають уламки, повертають у домівки воду і тепло, відновлюють дороги й мережі. Наші двірники, транспортники, ремонтні бригади та всі дотичні фахівці щодня тримають місто в робочому ритмі.Медики рятують життя. Волонтери підхоплюють ініціативу там, де потрібна оперативна допомога. Правоохоронці фіксують наслідки та забезпечують порядок. А наші захисники та захисниці роблять головне - не дають ворогу зламати Україну і Харків.Саме ці люди зберігають життя нашого міста. Його рух, безпеку, комфорт, майбутнє та непохитну віру в те, що ми обовʼязково вистоїмо!