Сьогодні разом із колегами по Асоціації прифронтових міст та громад звернувся до Уряду та Верховної Ради щодо недопущення масового, неконтрольованого залучення трудових мігрантів.Я категорично не згоден із тим, що складну проблему дефіциту кадрів Україні пропонують вирішувати найпримітивнішим шляхом - через масовий імпорт дешевої робочої сили. Світовий досвід демократичних країн доводить, що такий підхід консервує технологічну відсталість. Якщо нам і потрібні іноземці на ринку праці, то це має бути жорстко квотований процес: утримання іноземних студентів, які вже адаптовані в Україні, та точкове залучення виключно висококваліфікованих фахівців під складні інженерні чи технологічні проєкти відбудови.Але - і тут не може бути двох думок - передусім роботою мають бути забезпечені громадяни України.У нас є величезний внутрішній резерв. Сотні тисяч ветеранів, які вже зараз і особливо після досягнення справедливого довготривалого миру потребуватимуть нормальних робочих місць та повноцінної реінтеграції у цивільне життя. Мільйони людей, які змушені були виїхати за кордон. Хтось взагалі серйозно оцінював український кадровий потенціал перед тим, як просувати ідею масової міграції?Україні потрібна принципово інша трудова політика. Це масштабні програми перекваліфікації та підтримка фахівців 50+, реальні перші робочі місця для молоді, гарантовані програми зайнятості для ВПО. Ми маємо створювати економічні умови для повернення українців додому. І тут ключову роль відіграє горизонтальне співробітництво та побратимські зв'язки наших міст із західними муніципалітетами - саме через такі міцні партнерства ми здатні залучати інноваційні виробництва на місця, створюючи реальний стимул для людей повертатися.За оцінками ООН, значна частина українців, які виїхали через війну, вагається щодо повернення. В таких умовах ми просто не маємо права подавати тим людям, які ще хочуть жити вдома, нищівний сигнал: «На ваше місце вже шукають інших». Як і не маємо права залишати без підтримки тих, хто лишається в Україні.