Сучасна війна та системний дефіцит навчання. Дещо з другої частини публікації Міка Раяна: Відповідь України на дедалі масштабнішу загрозу з боку російських дронів – це взірець структурованого навчання під вогнем: безперервний цикл, у якому кожна тактична інновація росії – нові маршрути безпілотників, нові частоти, нові засоби радіоелектронної боротьби, термобаричні бойові частини на дронах "Шахед" і "Герань" – отримує відповідну українську адаптацію в системах виявлення, технологіях перехоплення та доктрині бойового застосування. Найвагоміша українська інновація у сфері протидії дронам – і найразючіший приклад того, що Захід не зміг впровадити рішення, яке з’явилося просто в нього на очах, – це розробка дешевих дронів-перехоплювачів. Наприкінці 2024 року Україна розробила та розгорнула перехоплювачі вартістю 1-5 тисяч доларів, здатні надійно знищувати близько 70% російських дронів типу "Шахед", які коштують утричі більше. Економіку протидронової війни було перевернуто. Дешеве рішення місцевого виробництва, яке можна швидко адаптувати, докорінно змінило вартісний розрахунок стратегічних дронових ударів. Низка держав уклала партнерські угоди з Україною для спільного виробництва дешевих дронів і перехоплювачів – виробничі потужності створено як в Україні, так і по всій Європі. На початку 2026 року Україна виготовила 100 000 дронів-перехоплювачів, і обсяги виробництва зростають. Середньодобове постачання FPV-перехоплювачів сягнуло 1 500 одиниць; кожен із них інтегровано з радарними системами для автоматизованого або напівавтоматизованого запуску та з мобільними вогневими групами – для відбиття масованих нічних атак безпілотників типу "Шахед". Економіка цієї спроможності є ключовою для розуміння природи й глибини інституційних прорахунків Заходу. Один перехоплювач Patriot коштує понад 3 мільйони доларів; ракета NASAMS – трохи більше мільйона. Кожен "Шахед" обходиться росії у виробництві щонайменше в 35 тисяч доларів. Українські дрони-перехоплювачі, навпаки, коштують від 1 000 до 5 000 доларів за одиницю, а середній показник перехоплення станом на березень 2026 року перевищив 90%. Ця цінова диспропорція є визначальним викликом для планування протиповітряної оборони Заходу на наступне десятиліття: вона вимагає докорінного переосмислення застарілих систем контрактації та закупівель, а також структурного тяжіння до дорогих систем, що домінує в західній закупівельній культурі. Такого переосмислення так і не відбулося. Гальмівним чинником стала не нестача знань про загрозу чи рішення, а  інституційна неохота до змін. Ця невдача не обмежується однією країною. Це колективний інституційний прорахунок Заходу – США, НАТО, Європи та Австралії. Розслідування Defense One 2024 року виявило, що в деяких ключових центрах вивчення воєн Збройних сил США до важкої, але технологічно насиченої війни в Україні, схоже, ставилися як до однієї теми серед багатьох. Морська піхота не проводила прямих інтерв'ю з українськими військовими, покладаючись натомість на інші роди військ і союзників для збору першочергових відомостей. Військово-морські сили США взагалі не змогли описати власний підхід до засвоєння уроків війни в Україні. Конгрес США, принаймні, виявляв пильність: Закон про Національну оборонну стратегію на 2025 фінансовий рік, ухвалений Сенатом, зобов'язав армію регулярно звітувати перед Конгресом про заходи з виявлення, поширення та впровадження знань, здобутих у ході війни. Підхід НАТО до протидії дронам виявився не менш повільним в адаптації. Суттєві прогалини зберігаються в загальносоюзній доктрині та закупівлях. Європейські держави, які все ж придбали певні спроможності з протидії дронам, нерідко не мали відповідної доктрини, програм підготовки, закупівельної політики та оперативних концепцій для їх ефективного застосування. Провал у передаванні технологій – чи не найразючіша складова цієї ситуації. Україна послідовно й відкрито пропонувала ділитися досвідом протидії дронам. Гальмівним чинником була не нестача знань, а інституційне небажання їх отримувати та впроваджувати.