Сучасна війна та системний дефіцит навчання. Дещо з першої частини аналітичної публікації Міка Раяна:У 2023 році на авіабазі Мачулищі поблизу Мінська було уражено російський літак далекого радіолокаційного виявлення А-50. У березні 2026 року американський літак далекого радіолокаційного виявлення E-3 Sentry, що стояв просто неба на саудівській авіабазі приблизно за 700 кілометрів від Ірану, був знищений під час операції "Епічна лють". Між цими двома епізодами є одна принципова відмінність: ВПС США мали роки попереджень про відповідну загрозу й не відреагували на них. На стратегічному рівні провал навчання ще очевидніший. Адміністрація Трампа не засвоїла головного політичного уроку з війни в Україні: навіть значно слабший учасник конфлікту зберігає власну суб'єктність. Такі воюючі сторони здатні роками чинити спротив іноземній збройній агресії, якщо потрібно. Контраст між інерцією інституційного навчання на Заході та швидкістю навчання супротивників є одним із визначальних стратегічних фактів нинішнього десятиліття. Західні уряди й армії повільно інституціоналізують уроки України та Ірану. Їхні противники – ні. Китай, росія, Іран і Північна Корея сформували авторитарний ринок знань, у якому бойовий досвід – від застосування безпілотників і радіоелектронної боротьби до промислової мобілізації та стратегічного примусу – поширюється значно швидше, ніж готові визнати багато західних інституцій. Військові інституції є архетиповими "одноконтурними" учнями. Вони чудово адаптуються тактично – у межах доктринальних обмежень, але структурно опираються перегляду базових доктрин. Дефіцит навчання вражає західні військові інституції. Це не проблема ресурсів і не брак відповідної інформації. Це виклик організаційної культури, індивідуальної та інституційної скромності, філософії керівництва й політичної байдужості. В епоху, коли війна ще ніколи не була такою відкритою, свідомо не навчатися – це стратегічне рішення з тяжкими наслідками. У військових організаціях роль колективної схеми виконує доктрина. Уроки з конфліктів в інших країнах, що підтверджують чинну доктрину, засвоюються легко; ті, що ставлять її під сумнів, – маргіналізуються, переосмислюються або ігноруються. Культура, що заохочує конформізм, карає за помилки й просуває по службі не за інноваційне мислення, а за управлінський хист, породить організацію, що погано навчається. Найдезорієнтуючою рисою адаптації до сучасної війни є її темп. Українські підрозділи безпілотників нерідко оновлюють програмне забезпечення щодня. Тактика на рівні підрозділу змінюється кожні один-два тижні. Тактика комбінованих дій на вищому рівні – у циклі від двох до трьох місяців. На тлі цього темпу змін західні військові інституції, що діють у циклах закупівель, вимірюваних роками, і циклах перегляду доктрини, вимірюваних десятиліттями, – структурно розсинхронізовані. Україна створила одну з найвагоміших у світі платформ навчання ШІ в реальних бойових умовах. Система "Очі" централізує відеопотоки з понад 15 000 фронтових екіпажів безпілотників. З 2022 року було накопичено два мільйони годин відеозаписів з безпілотників, що приблизно дорівнює 228 рокам безперервного спостереження; на цій базі навчаються моделі ШІ, які аналізують бойову тактику, розпізнавання цілей і оцінку ефективності систем озброєння. Це не ШІ для ураження цілей. Це ШІ, застосований до завдання навчання: побудова безперервно оновлюваної моделі того, що спрацьовує, що ні і чому, – на основі найбільшого з коли-небудь зібраних наборів даних про сучасний бій. Практичні наслідки цих інвестицій уже очевидні: впровадження ШІ-наведення в операціях українських FPV-безпілотників підвищило ефективність ударів з 30-50 до 80 відсотків. Україна, Ізраїль і Сполучені Штати – в реальних бойових умовах, швидко й масштабно – продемонстрували, що ШІ може виконувати роль прискорювача навчання.