Війна на морському дні. Засекречені оборонні підрозділи росії та архітектура підводних диверсій. Головне з публікації Олександра Данилюка для RUSI: Останніми роками загрози цивільній і військовій критичній підводній інфраструктурі, пов’язані з агресивними діями росії, стали особливо помітними й широко визнаються як надзвичайно гострі. Це стосується як актів диверсій, що можуть здійснюватися у період "сірої зони" без розкриття російської причетності, так і операцій, які можуть стати частиною майбутньої військово-морської кампанії росії. Важливим елементом спроможностей росії до ведення підводної війни є Головне управління глибоководних досліджень Міністерства оборони російської федерації, відоме як ГУГД. До його основних завдань належать війна на морському дні та глибоководні операції, зокрема встановлення обладнання для перехоплення підводних телекомунікацій, пошкодження і знищення підводної інфраструктури, картографування морського дна та розгортання власних російських систем підводного спостереження й навігації. Достовірно відомо, що ГУГД здатне проводити операції на глибинах до 6 000 м, використовуючи глибоководні комплекси з ядерною енергетичною установкою типу "Лошарик" та автономні глибоководні апарати типу "Русь" і "Консул". З 2023 року ГУГД почало тісно співпрацювати з іншим украй засекреченим підрозділом російської воєнної розвідки – Службою спеціальної діяльності ГРУ. Основна спеціалізація Служби спеціальної діяльності – проведення стратегічних прихованих операцій із кінетичним складником: переворотів, повстань, терактів і стратегічних диверсій. Результатом цієї співпраці стало створення в окупованому Криму 235-го спеціалізованого навчального центру, який займається проведенням морських диверсій із застосуванням безпілотних апаратів, зокрема на великих глибинах. У 2024–2025 роках 235-й центр активно вербував військовослужбовців із Морського центру Сил спеціальних операцій, бригад спецназу, 810-ї бригади морської піхоти та 29-ї окремої дивізії підводних човнів спеціального призначення. Більшість військовослужбовців, завербованих до 235-го центру, – досвідчені фахівці з морських диверсій. Додаткова підготовка стосується її здійснення на великих глибинах із застосуванням безпілотних систем, без розкриття російської причетності або із залученням проксі-сил, а також встановлення шпигунського обладнання на підводних лініях звʼязку. Використання проксі-сил істотно допомогло б масштабувати атаки на підводну інфраструктуру у порівняно мілких водах, а також підготувати прикриття для стратегічних диверсій на великих глибинах із запереченням російської підтримки. Сучасні технології дозволяють росії створити відносно невеликий і не надто дорогий безпілотний апарат, здатний доставити вибуховий заряд до підводної інфраструктури на глибинах приблизно до 1 000-2 500 м. Одночасна атака на кілька таких кабелів здатна спричинити серйозну кризу – деградацію цивільного інтернету, фінансових операцій, хмарних сервісів, урядових комунікацій і військової координації. Найбільша загроза полягає саме в масовому та синхронізованому характері подібних атак, особливо на тлі браку, ба навіть повної відсутності ремонтних потужностей. У цю логіку цілком вписуються російські операції зі встановлення контролю над країнами на західному узбережжі Африки, де є портова інфраструктура, необхідна підводним човнам. Яскравий приклад – Екваторіальна Гвінея, де у 2024 році в портових містах Малабо та Бата було розгорнуто понад 200 російських військовослужбовців з "Африканського корпусу". Розвиток зазначених російських спроможностей цілком вписується в логіку пізньорадянської військово-морської доктрини ураження комунікацій, у якій головною метою є дезорганізація всієї системи морських перевезень і звʼязку. Показово, що навіть тоді, коли росія веде важку та виснажливу війну проти України, вона не припиняє витрачати свої обмежені ресурси на створення дорогої інфраструктури, необхідної у разі тривалої конвенційної війни із Заходом.