А поки на дворі нудить тривога, напишу допис, і будьте в безпеці. Друге місце в опитуванні зайняв Макбет. Театр Франка. Постановка Іван Уривськийа.І я нікого не здивую, якщо скажу, що Уривський зараз став подією сам по собі. Кожна його вистава — вже культурна подія. І я вкотре не втомлюсь радіти, що постановки такого рівня доїжджають до Житомира.І одразу важливо. Це дуже не класичний Шекспір. Дуже)Вистава сильно скорочена. Місцями майже кліпова. І як на мене, сюжет тут взагалі вторинний. На перший план виходять емоція, звук, музика, світло, рух і фізичне відчуття тривоги і роздратування. Це театр, який працює не стільки через текст, скільки через стан, почуття і внутрішній світ. Іноді слова навіть не дуже добре чути. Але в якийсь момент розумієш, що це не проблема, а частина задуму. Бо сенси тут передаються образами. І вони б’ють сильніше фраз.Декорації взагалі окремий персонаж. А ці крани освітлення, які стали відьмами… це було дуже сильно. Вони дивились, стежили, підсвічували, нависали над героями. І працювали майже на рівні головних акторів. Чув версію, що це взагалі стара розробка студії Довженка ще 70-х років, яка потім перекочувала в Голлівуд. Не знаю наскільки це правда, але звучить красиво.І от що мене реально вразило — нерв вистави. Я, чесно, не пам’ятаю, щоб у театрі так фізично відчував саморуйнування людини владою. Як влада буквально роз’їдає психіку. Там місцями повітря важке і тягуче і блимаюче. А фінальний монолог леді Макбет — це взагалі якийсь оголений нерв.Це вже третя вистава Уривського, яку я бачу після Безталанна і Конотопська відьма. І скажу чесно — це найменш глядацька його робота. В тому сенсі, що Вона не намагається тобі сподобатись. Не заграє з залом. Вона просто бере і кидає в тебе емоцію. Місцями важку, неприємну і навіть виснажливу. І за цим спостерігати не завжди приємно. Іноді навіть хочеться припинити це. І при цьому — я був під величезним враженням.Це шедевр? Для мене — майже так.Але важлива штука. Це не «приємний вечір в театрі». Це досвід якій потребує на час для рефлексії І місцями болючий. Питання, чи ви до цього готові. Але ніхто і не казав, що мистецтво має всім подобатись і лише розважати