Книжка «Шахмати для дибілів» Михайла БринихаПодивився загальні відгуки на цю книжку — і вони дуже полярні. Від захвату до повного нерозуміння. І, чесно кажучи, це зовсім не дивно. До речі, книжка вийшла ще у 2008 році і свого часу стала доволі помітною в українській постмодерній прозі. Саме через те, що вона абсолютно не намагається бути «серйозною літературою», а радше грається з нею.Книжка має свої особливості. І задоволення від читання, мені здається, можливе тільки тоді, коли розумієш, що саме тримаєш у руках. Передусім важливо прийняти одну просту річ: це модерновий роман. Тут сюжет має дуже другорядне значення. Значно важливіші метафори, алюзії і сама мовна гра. Хоча, справедливості заради, автор цим не зловживає. Окрема історія — мова. Бриних пише так, ніби якийсь Віталік із подільського райцентру (для розуміння — приблизно як персонаж із фільму «Ти космос») раптом перечитав Далай-ламу, підручник з історії шахів і Леся Подерв’янського. А потім з усім цим багажем вирішив навчити малого грати в шахи. На основі шахової гри тут розкидано безліч метафор — від зневаги до капіталу до симпатії до різних лівих ідей. Але все це подано через іронію і гумор. Через літературні гіперболи і досить прості алюзії. Шахи тут, до речі, — це не просто гра. Це спосіб говорити про життя. Про владу, про випадок, про те, як люди люблять виглядати дуже розумними, хоча часто просто рухають фігури навмання.І найсмішніше, що всі ці розмови про великі сенси відбуваються десь між двором хрущовки і підсобкою районного супермаркету. Якщо уявити собі суміш Подерв’янського, трохи Андруховича і дворових розмов біля під’їзду — приблизно так і звучить ця книжка.Я читав її як довгий дивний анекдот, який іноді раптом перетворюється на дуже точне спостереження про людей. Місцями це виглядає як літературний стендап, не можу обіцяти що завжди смішний і вдалий. Проте, частини з описами детальними описами партій, чесно скажу, пропускав. Тому якщо хочеться чогось такого — трохи абсурдного, трохи хуліганського і доволі іронічного — сміливо беріть. Якщо ж хочеться чіткої історії, класичної літературної мови і логічного сюжету — краще навіть не починати.Хтось читав? Як вам?