Таня Малярчук — «Говорити»Це збірка новел. Деякі між собою пов’язані, деякі — ні.Я, чесно кажучи, не великий фанат короткої форми, але тут читалося нормально. Без напруги. І місцями — навіть дуже влучно.У Малярчук є сильна сторона, яку важко не помітити:вона вміє писати про деформації і відхилення людини — внутрішні, психологічні, емоційні. Про пустоту. Про мовчання. Про нездатність нормально взаємодіяти з іншими.У «Говорити» цього багато. І воно працює. І назва промовиста, саме і Говорити більшість героїв нездатна на емоційному рівні. Тут майже немає магічного реалізму — натомість багато побутового гіперболізму.Все ніби трохи перебільшене, але так, що впізнаєш.Емоційна глухота, жорсткість, іноді навіть жорстокість — не як подія, а як фон життя.Написано добре. Слог сильний. Образи точні.Але — якщо чесно — ця книжка слабша за «Забуття» і «Згори вниз».Не тому, що погана. А тому, що ті були дуже сильні.«Говорити» — це хороша, рівна, трохи холодна проза з характером.Якщо подобається Малярчук — читати точно варто.Якщо тільки знайомитесь — я б почав з інших її книжок.І так, після неї трохи тихо всередині.Але, виглядає, що так і було задумано.#відгук