Продовжую свої підсумки року — і нарешті дійшов до вітчизняної літератури. Спочатку здалося, що список буде коротким. Але потім згадав, що «Заколот» Кузнєцова і «Тенета війни» Деревʼянка я вже чесно відправив у фантастику. Тож ні — не так і мало, як здавалося 🙂Трохи класики (читалося легко й цікаво)

Не відкриття, але точно не зайве: • Іван Франко — «Сойчине крило» • Віктор Домонтович — «Без ґрунту» • Григір Тютюнник — «Вогник далеко в степу»

Класика, яка не вкрилась пилюкою, а є живим текстом.Книжки, які точно варто читати1. Валеріан Підмогильний — «Невеличка драма»

Один із тих текстів, де все зійшлося: мова — неймовірно смачна, сюжет — ідеально підігнаний, психологізм — реалістичний до абсурду і глибокий. Дуже сучасний роман, попри рік написання .2. Артур Дронь — «Гемінґвей нічого не знає»

Книжка, яка зібрала майже всі можливі нагороди цього року — і абсолютно заслужено. Це не просто ветеранський текст. Це рефлексія, аналіз, розбір культури, її конструкція і деконструкція. Сильна, доросла, дуже чесна проза.3. Павло Паштет Белянський — «Битись не можна відступати»

Перші місяці війни. Багато болю, страху, розгубленості. Читати фізично важко. Але саме тому — потрібно. Не для задоволення, а для пам’яті. 4. Юрій Винничук — «Танго смерті»

Одна з небагатьох книжок, які я перечитував. І так — при повторному читанні враження були слабші, і так — до роману є багато питань. Але попри все, я вважаю його сильним і таким, що вартий прочитання. А які ваші здобутки і результати по українській літературі цього року? Діліться в коментарях