HOSPITALLERS PARAMEDICS | Сьогодні на майдані Незалежності, коли Київ завмер на загальнонаціонал...

Сьогодні на майдані Незалежності, коли Київ завмер на загальнонаціональну хвилину мовчання, ми згадували нашу посестру — Ірину Цибух.Нашу дорогу, рідну «Чеку». Журналістку, менеджерку Суспільного, але перш за все — неймовірну людину, яка була одним із найяскравіших променів світла для всієї України.Два роки тому на Харківському напрямку під час ротації Ірину вбили росіяни. Вона не дожила до свого 26-річчя всього два дні.Ранок великої війни застав її на сході. Ще 22–23 лютого в Покровську та Краматорську Іра показувала свій документальний фільм про дітей Луганщини й Донеччини. Наступні презентації у Сєвєродонецьку та Києві скасувала війна — села, де жили маленькі герої її стрічки, опинилися в окупації.В лютому 2022 року Ірина повернулася до нашого батальйону, адже досвід на передовій вона отримала ще у 2015-му — їздила на ротації на Луганщину та Донеччину. Вона стала старшою екіпажу, рятувала життя під обстрілами, а також на всю країну говорила про те, як важливо розвивати тактичну медицину і як правильно вчитися пам’ятати наших полеглих.«Чека» дуже не хотіла, щоб із трагедій робили культ.У своєму посмертному листі вона чітко попросила: жодних порожніх міфів чи штучного пафосу. Натомість — зосередьтеся на діях і цінностях, які залишаються після людини.Вона понад усе прагнула, щоб українці вміли гідно сумувати й гідно пам’ятати. Щоб інститут пам’яті в нашій країні був живим, а загальнонаціональна хвилина мовчання о 9:00 — не формальним ритуалом для галочки, а хвилиною щирої солідарності та спільного болю. Ірина щиро горіла цією темою і фактично створювала нову культуру пошани. Вже завтра, 30 травня, в памʼять про Ірину відбудеться другий ЧекаFest, щоб разом, тепло і з вдячністю вшанувати всіх захисників і захисниць, які віддали життя за свободу України.За свої вчинки «Чека» ще за життя отримала визнання: у 2023 році стала лауреаткою премії «УП 100. Сила жінок» та була нагороджена орденом «За заслуги». А у лютому 2025 року їй посмертно присвоїли звання Героя України.Найкраще, що ми можемо зробити для Ірини сьогодні, — це просто зупинитися о дев’ятій ранку. Хоча б на хвилину. Побути в тиші й подумати про тих, хто віддав життя за наше «завтра». «Чека» повторювала, що пам’ять жива, поки є ритуали. Коли ти наодинці згадуєш своїх, дякуєш тим, кого вже немає, і ніби налаштовуєш власне серце, як чутливий інструмент. Ця хвилина потрібна не їм — вона потрібна нам. Щоб мати право з чистим сумлінням прожити наступний день і пам’ятати, якою ціною він нам дістався.Честь, «Чеко»!