HOSPITALLERS PARAMEDICS | історіїГоспітальєрів Мій позивний Вард. Родом я з невеличного селища в...

#історіїГоспітальєрів Мій позивний Вард. Родом я з невеличного селища в Рівненській області, маю дві спеціалізації: ортодонтія та щелепно-лицева хірургія.Коли я дізнався про медичний батальйон «Госпітальєри», недовго роздумуючи, ми з другом Стомом вирішили подати заявку. Познайомившись ближче, я зрозумів, що цей батальйон, як сім’я, де всі обʼєднані однією метою - рятувати життя. 1-го листопада 2022 року ми зі Стомом були на нашій першій ротації в Донецькій області. Саме я працював в н.п. Багатир. Я медик евакуаційного відділення в нашому екіпажі. Як би тривіально не звучало - було бажання допомагати. Вважаючи на наявність освіти і цікавості до медицини загалом - якраз ланка евакуації, де можна надавати першу медичну допомоги здавалась мені саме тим місцем, де можу бути корисним.Коли в районі Кринок, щоночі ми слухали по рації як йдуть бої, як пробують провести евакуацію, а зробити це звідти було щось на грані фантастики. Кожного ранку прокидались від обстрілів Градами, і кожного разу вони були все ближче. Будинок в 150м від нас в один з таких ранків знищило. Цивільний чоловік, який вітався з нами в один день, - наступного загинув під час обстрілу.Поранені тварини бігали вулицями. Виходити вдень було смертельно небезпечно, кількість дронів була такою, що «Цукорок» не замовкав ніколи, а це жужання на вулиці було постійно. Коли чергували в бліндажі в Серебрянському лісництві - передавали поранених «з броні» і під час еваку по лісі ми практично літали по салоні машини, так як лісові дороги ще ті «американські гірки». Але одне з найскладніших - очікування. Коли повідомили: «є 300, важкий».І ти розумієш, що зараз буде бій зі смертю.Кожна секунда, кожен рух має значення. А чи вдасться пораненого вчасно евакуювати? Чи вдасться щось зробити? Момент отримання пораненого відчувається як вічність і миттєвість одночасно, все інше просто перестає існувати. Є лише ти, поранений і те, що намагається його вбити. Я пам’ятаю бійця, якого недовзли. Як ми його отримали, що робили. Його погляд. Ці спогади назавжди з нами, з цим нічого не зробиш, нічим не зітреш. Робота медиком - це постійна робота з людськими стражданнями та болем. Іноді бійці хочуть поговорити і ці історії далеко не радісні. Ти все це пропускаєш через себе, як не старайся. Але мусиш це витримати або це зламає тебе.