Сьогодні мій третій день народження…

Точніше, день народження одного з моїх «я» — мене як мами надзвичайної і незвичайної дівчинки на імʼя Софія. Моя мудрість, моє продовження, моя донька, для якої мені випала честь стати провідницею в цей водночас прекрасний і складний світ. Прийшла у нього саме тоді, коли я і загадувала — в золоту осінню пору, прийшла абсолютно не схожа на все те, що я собі уявляла — і це прекрасно, хоч і далеко не завжди легко.

Колись я уявляла, що в свої поточні роки я точно збагну щось велике й значне про цей світ, проте вийшло, що я заново відкриваю його — з нею, через неї. Завдяки словам, поглядам, дотикам, смакам, звукам. Широко розплющеними очима намагаюсь разом з нею побачити все те, що вона бачить вперше, і побачити в ньому справжню велич, яка розлита всюди навколо, а не ту велич, що штучно витворена ідеалами суспільства.

Тепер я знову вчусь дивуватись разом з нею, захоплюватись поруч з нею, задавати питання й шукати можливі відповіді на них. Такі ще прості поки, часом вони вже вибивають ґрунт з-під ніг на кілька митей, і змушують не казати щось звичне на автоматі, а подумати як про щось нове, незнане, не розгадане та не розкладене на атоми. По суті, з нею я займаюсь тим, чим і має займатись справжній філософ — дивуватись світу, тобто бачити, переживати й свідчити диво нібито найбільш буденних речей. Адже найстрашніша людська хвороба — це втома й нудьга від життя, і їх не лікують ані розумні книжки, ані антидепресанти.

Паралельно з тим, як я почала потрохи збирати для неї фінансовий спадок, щодня намагаюсь створювати і духовний. Я не планую, аби вона стала кимось одним, я лише загадую, аби вона була і ставала кимось знову і знову, аби в повній мірі втілила закладений в собі потенціал, слідувала своїй природі, собі справжній, справдилась, здійснилась.

І для цього я хотіла б передати «у спадок» свої «прості 10 заповідей» — їй, і всім іншим тут-і-зараз (бо коли, власне, якщо не зараз):

1. любити життя понад усе, навіть коли це буває складно в особливо темні дні;
2. бути завжди чесною з собою, і хай з цієї чесності виростають всі інші види чесності;
3. керуватись власним розумом, але глибоко довіряти і своєму серцю;
4. шукати своє й тягнутись до нього: людей, місць, діяльностей, мрій;
5. дозволяти смерть одних своїх «я», звичок, традицій, уявлень, аби давати народження новим, без привʼязки до них;
6. дивуватись буттю знову і знову, без ілюзій про всезнання;
7. подорожувати якомога більше — як власним внутрішнім світом, так і зовнішнім;
8. приймати свою надзвичайність і незвичайність, без страху чи без егоцентризму, і головне без жодних «недо» чи «надто»;
9. бачити красу очима та серцем — в кожній дрібниці, навіть коли навколо війна;
10. цінувати час і діяти, незважаючи ні на що, бо єдине, на що ми дійсно маємо зважати — на власну кінцевість та смертність.

Амен.

Людина мисляча | #роздуми #сенс