Про фільм «Земля кочівників» (2020 р) Хлої Чжао

З давніх-давен так склалось, що людство було умовно поділене на тих, що жили осіло, і на кочівників. Перші взаємодіяли із землею через її нутро — зорати, посадити, зібрати урожай, посіяти новий. Для других земля була тим, що давало простір для руху по поверхні — вперед, далі, в небачені раніше місця…

Саме кочовий спосіб буття виокремлює цілу спільноту людей, які стали героями фільму «Земля кочівників». Головна серед них — Ферн — з осідлої людини, що як і всі колись мала дім-сімʼю-роботу, раптом стає непотрібною, втрачає все, що нібито має. Та й врешті, чи є щось, чим бодай хтось із нас володіє по-справжньому? Наше майно, гроші, слава, статус, вік, близькі й кохані — день за днем всього стає менше. Єдине, чим людина дійсно володіє, це теперішня мить, яка щоразу ставить нас перед вибором — мати чи бути. І Ферн, опинившись перед цим вибором, обирає попри все бути.

Все, що вона має, вміщається в маленький фургон на колесах. На ньому вона і вирушає назустріч буттю — спонтанному, непередбачуваному, та головне, по-справжньому живому. Відтепер вона, як і решта кочівників, не має плану далі, аніж видно дорогу. Та хіба не більший міраж вважати, що можна прорахувати всі маршрути, всі точки на карті?.. Дорога кличе, і Ферн вчиться їй довіряти. Щоб осяяти темряву невідомого майбутнього, вона має ліхтар в руках і світло в своєму серці, яким так щедро ділиться навіть тоді, коли від самотності хочеться вити вовком.

Самотність — це коли немає з ким розділити шлях, а в цій історії Ферн все-таки не сама. Чоловіки та жінки, кожне зі своїми історіями, зустрічаються на її шляху. Хтось стає випадковим співрозмовником, а хтось навіть змінює траєкторію життя одне одного. І ті, і інші мають своє місце, навіть не володіючи ним, до чого так звикли сучасні люди, що вічну прагнуть до власності, накопичень, примножень. Люди ж, подібні Ферн, мають лише поточний день, поточне місце, в потоці ідуть далі… Щасливі люди — їхня мета не в захмарній точці Б, ніколи недосяжній, вона в самій присутності, допоки бʼється серце.

А серце бʼється швидше й швидше від усієї тієї краси, що розгортається перед очима. Пустеля сповнена життя, свободи, справжності, напевно, більшої, аніж все те, що є суспільними «ідеалами». Тут навіть слово «дім» виходить за межі тісних стін, бо врешті дім наш — це Земля, а ми усі — лише кочівники, з обмеженим по часу тут перебуванням…

Людина мисляча | #кіно_ЛМ
сайт | Instagram | YouTube ✨