Людина мисляча | Океанічна» практика-роздуми Хто я? Вінець творіння Божого, чи може про...

«Океанічна» практика-роздуми Хто я? Вінець творіння Божого, чи може просто тварина, що еволюціонувала у людину — задумана кимось або нічийна випадковість. Не знаю цього як Сократ, і не знаю, чи колись таки дізнаюсь, але точно знаю, що як писав Паскаль, що я — «мисляча тростина». Вписана в якийсь потаємний світовий порядок або піщинка у хаосі, який зносить своїм потоком усе розумне. Я хотіла би знати хто я насправді, але «я» стає чимось лише в процесі, коли думає думку, вчиняє дію, робить бодай найменший рух, щоб вийти з потенційного в актуальне, щоб здійснити себе, завчасно не знаючи «хто я є». Бо ж як казав Ж.-П.Сартр, людина є своїм власним проєктом, спрямованим уперед, до смерті, але перш за все, до життя.Чому я тут? От дійсно, завжди було цікаво, чому саме в цьому місці, саме в цей час, чому саме я, не якесь інше «я». А власне, чому б і ні? Якщо я випадковість, то я тут випадково, гість, що зайшов мимохідь на цю виставу, з якої скоро піде, все як за Епіктетом. Якщо я за якоюсь вищою метою, то значить, досі тут, бо ще не виконала сповна того, що маю. Тому сприймаю це все як гру, свою власну гру, в якій водночас окрім моїх правил є ще й інші, згори, та все ж завжди тримаю в собі, як Кант, моральний закон.Чим є світ, в якому я є? Та чи він є, чи можна сказати про нього «є», як ми кажемо про решту сущого, про речі, мертві обʼєкти, які ми так сильно прагнемо виміряти, визначити, класифікувати… Гайдеґґер був би проти такого порядку речей, а раз його вже нема, то я замість нього проти казати, що він є чимось одним. Він взагалі не є, він стається з нами кожну мить, привідкриває себе, подає і знову забирає. З ним можна бути лише через зустріч «тут-зараз», не привласнюючи, і собою можна бути лише тоді, коли ми по-справжньому є. Ось як я зараз…Допис, натхненний моєю сьогоднішньою лекцією «Філософія як спосіб життя» (та книгою П.Адо з такою ж назвою і, власне, цими його трьома питаннями)Людина мисляча | #роздуми