Людина мисляча | Про фільм «Гладіатор» (2000) Р.СкоттаЩоб зрозуміти цей фільм в усій йо...

Про фільм «Гладіатор» (2000) Р.СкоттаЩоб зрозуміти цей фільм в усій його глибині, треба бодай трохи знати про стоїцизм, і навпаки, саме цей фільм ніби візуалізує головні принципи стоїцизму, роблячи їх доступними кожному. А якщо слідувати думці Марка Аврелія, то насправді вони доступні всім нам без виключення, адже кожен з нас є частиною Цілого, Всесвіту, і ми всі взаємопов’язані між собою тонкими лініями.Це — лише один з багатьох стовпів, на яких тримається стоїцизм і відчуття, якому слідує Максимус, головний герой «Гладіатору» — воєначальник, раб, гладіатор. Ким би він не був в який з періодів свого життя, вмерши в одній з ролей, він відроджується в новій («все є перетворення», а ми «всього лише тінь і пил»). В самому Максимусі — точка єднання з Всесвітом — його наставником-імператором Марком Аврелієм, його любою родиною, його друзями, і навіть, з його ворогом. «Все є визнання» — писав Марк Аврелій, і Максимус живе і за цим правилом, коли обирає дивитись ворогові прямо в очі, коли інші свої опускають, або навпаки, обертатись до нього як до імператора спиною, коли інші цього бояться. В його волі визнання, і він обирає не здатись, а знову і знову боротись — вже не лише за себе самого, скільки за вище, тобто суспільне благо — звільнити Рим від дурня й тирана, дати йому шанс на «відродження».Певно, у кожного з нас, сучасних індивідуалістів, особисте було б понад усе. Але Максимус жертвує цим заради вже згаданого вищого, і це викликає захоплення. Така межова відданість не випадкова, вона зросла з інших стоїчних чеснот — з мудрості, яка знає, що ми смертні, але можемо себе обесмертити в Цілому, з відповідальності за свої слова, бо вони — дзеркало наших вчинків, з поміркованості, бо людині для щастя насправді треба не так багато, з чесності, бо навіть якщо не лишається нічого іншого, це і є наш стрижень, і звісно, мова в першу чергу про чесність з собою.Бути чесними з собою значить чествувати (тобто шанувати) в собі людину розумну. Не просто за видом, до якого ми належимо, в гордині підіймаючись над світом тварин, ні. Це значить відчувати, що в нашому розумі є частка Розуму Всесвіту — чогось більшого за нас, чого ми ніколи не осягнемо, але до чого можемо прагнути і співіснувати в ньому кожну бажану нами мить життя. Жити за розумом значить жити за природою, а це значить бути собою — той самий «цвіт папороті», який всі так шукають, і лише одиниці його в собі віднайшли.«Гладіатор» — не просто фільм-натхнення з красивими кадрами і неймовірною музикою (у тому числі Ганса Циммера). А якщо дивитись його уважно та усвідомлено, то це поштовх до реальних дій, аби втілювати все те найкраще, що потенційно закладено в кожному з нас — мудрість, мужність, поміркованість, справедливість та інші чесноти. Звісно, якщо ми обираємо жити «за», а не «проти» природи. А це можливо з будь-якого свого віку, будь-якої миті, коли б ми не прийняли це рішення. Людина мисляча | #кіно_ЛМ