Людина мисляча | Роздуми про буття, натхненні Ґайдеґґером, Марком Аврелієм, чаєм і вечі...

Роздуми про буття, натхненні Ґайдеґґером, Марком Аврелієм, чаєм і вечірнім моремБуття проходить крізь мене щоразу по-іншому…В якісь дні ніби тупим ножем крізь серце, лишаючи глухий біль відчуження від світу, а я залишаюсь нечутливою до нього, до його краси та сенсів. Все розпливається, розʼєднується, розладнюється. Світ (мій світ, звісно, на мій субʼєктивний погляд) котиться в прірву хаосу. Внутрішній хаос стає зовнішнім. Мене вабить до себе (само)руйнація та порожнеча. В такі миті так боляче і страшно, але ніхто в такому разі нічим не може мені зарадити. Це завжди індивідуальний досвід, замкнений на моїй самості, самотності, невисловлений в мові, а отже й нерозділений. Залишаюся сам на сам, віч-на-віч — з собою, без доступу до Джерела. Сартр казав, що «пекло — це інші», о ні, пекло — залишитись без відчуття буття через власне життя. Страждання довжиною в вічність, принаймні так це відчувається в моменті.В інші дні, чи навіть особливо гостро в певні хвилини, все навпаки — я стаю надчутливою до кожного поруху трави, гри променів світла, щирих слів іншої людини з самого її нутра, і тоді знаю — все це чисте, з самої своєї суті. В такі миті в мені прокидається щось живе, тоді відчуваю дотик до чогось надважливого, понадбуденного, позачасового. Тоді я сама стаю чимось більшим, ніж є, тоді я взагалі забуваю про те, хто я, бо знаю це до самої суті, і ззовні ніхто не потребує підтверджень. Ніяких поверхневих розмов, ніяких двозначних поглядів. Просто я є, і цього досить, щоб відчути «просвіт буття», щоб впустити його у себе, як впускають в кімнату свіже повітря крізь відкрите вікно.Звісно, я ледь можу перетерпіти-прожити дні, коли втрачаю контакт з самим буттям, бо тоді здається, що я просто тіло, і душа моя у вʼязниці, як і казали давні греки. Але ж насправді знаю, як буває, як насправді вміє душа ладнати з тілом, а тіло з душею, і вони обоє з духом. Коли всім своїм єством я підношусь вище буденного, вище земного, навіть вище небесного, бо не знаю жодних обмежень, які зазвичай малює собі наш мозок. І в той же час максимально тут, бо без контакту з «цим всім» не могла б пізнати «все те».Хто я є? Для чого я? Куди мені йти, і звідки взагалі я взялась? Не від батьків, мова не про фізичне втілення в світі сущого. Я знаю, що я — дитя буття, і лише через його присутність у собі я стаю собою. І щоб знову це сповна пізнати, мені не треба нікуди йти, воно вже завжди в мені. Треба лише зуміти в собі його розгорнути, і тоді весь світ знову відкриє мені себе, і я буду вільна й щаслива…Людина мисляча | #роздуми #натхнення #сенс