Людина мисляча | Про фільм «Сьома печатка» І.Бергмана (1957)А ви зіграли би зі Смертю у...

Про фільм «Сьома печатка» І.Бергмана (1957)А ви зіграли би зі Смертю у шахи за ще кілька митей свого життя?Не просто заради забави, а тому, що якби чітко усвідомили невідворотність та близькість смерті, то ще більше загорілись би потребою втілити сенс своїм життям. Як сказав би Ґайдеґґер, цю усвідомленість приховує собою повсякденність. І навіть якщо, слідуючи за філософією абсурдизму Камю прийняти, що сенсу як такого самого по собі немає, то все одно прагнути знайти й прожити бодай на мить свій власний — маленький для світу, але великий для нас самих сенс. Таким був шлях головного героя фільму «Сьома печатка» — лицаря XIV століття, Антоніуса Блока.Із його минулого ми дізнаємось лише про те, що він роки свого життя присвятив хрестовому походу. Тепер — його викинуло на берег море життєвих бурь, які він там зустрів, але загубив самого себе. Його погляд — відсутній, як і сенс за цим поглядом. Стільки марних років, мета, яка врешті ніяк не наблизили його до своєї власної — пізнати найвище, знайти сенс. Певно, тому він став більш байдужий до самого себе, до свого життя. В один з моментів фільму, не знаючи що Смерті, він щиро сповідується:У мене в серці порожнеча. Вона немов дзеркало, я дивлюсь на себе в це дзеркало, і мене охоплює жах і відраза. Мені байдуже до людей. Я живу в світі привидів. […] Як можна вірити в Бога, якщо не віриш навіть самому собі? […] Моє життя минуло в марних пошуках, блуканнях. Врешті і життя, і смерть стають для Антоніуса Блока ніби такою собі грою — в шахи, в якій безліч ходів, але яку не варто сприймати надто серйозно, все це лише гра. Навіть незважаючи на те, що вона зі Смертю.Інша форма гри, не з байдужості до життя, а з майже дитячої грайливості та довіри до світу (Бога) проявляється через родину акторів, яку зустрічає на своєму шляху лицар. Хоч вони і грають, але своє життя живуть максимально по-справжньому — щиро, чесно, з відкритим і зацікавленим поглядом до всього, що відбувається навколо, навіть якщо навколо суцільні темні віки — епідемія чуми, хода релігійних фанатиків, спалення «відьом» і тд. Єдине світло серед цієї темряви те, що актор як «блазень», подібно святому, стає посвяченим в сакральне — він бачить видіння, які ведуть його самого і його родину благим шляхом. Ще одним проявом благості (Божого втручання) стає зустріч з лицарем.Їхня зустріч — невипадкова й насправді цінна для обох. Лицар через свого зброєносця рятує актора від божевільного натовпу, актор і його родина рятують лицаря від його власного божевілля як життя без сенсу. Він втратив його (чи і не мав), і лише з появою родини відчув себе мало не вперше в житті щасливим просто від щирої людської присутності, особливих спільних моментів, простої їжі, яку з ним розділили. Ще на сповіді Смерті від сказав, що використає свою відстрочку для єдиної важливої мети. І саме зараз він нарешті її відчув — врятувати лицаря і його сімʼю від найстрашнішого, адже він вже врятував себе — через них він врешті віднайшов свій сенс і цим його життя для нього збулось.Смерть мала рацію:Більшість людей не задумуються про смерть і про те, що життя марне. Але як часто лише дійшовши до своєї власної пограничної мети, ми задумуємось про ці речі. Хотілось би, щоб більше з нас думало про смерть, вправлялись у практиці вмирання, як писав Платон, але не в сенсі відмови від життя, а навпаки — повернення до нього через якомога більш гостре та постійне усвідомлення своєї смертності, що змушує нас не просто шукати, а самим створювати свій сенс — як щоденний, так і всього життя.Людина мисляча | #кіно_ЛМ #сенс