На північ від сучасної України знаходиться майже забута українська земля – Стародубщина. Ще сто років тому тут мешкало чимало українців, проте сьогодні від української культури в регіоні майже нічого не залишилося. Нині це частина Брянської області Росії.

За часів Русі Стародубщина належала до Чернігівської землі. Згодом Стародуб став центром окремого удільного князівства. Під час Хмельниччини край увійшов до козацької держави, а 1663 року тут створили Стародубський полк.

Саме на Стародубщині знайшли рукопис «Історії русів» – твору, який вплинув на формування української історичної свідомості. Стародубське коріння мала й Леся Українка. Її предки з роду Косачів належали до козацької старшини Стародубського полку.

У 1917 році Стародубщина увійшла до складу УНР за Третім універсалом Центральної Ради. Берестейський мир 1918 року приніс міжнародне визнання УНР. Край залишався у складі Української Держави Павла Скоропадського, але наприкінці 1918 року його зайняли більшовики.

У 1919 році більшовицька влада передала Стародубщину Радянській Росії. Офіційним поясненням стало переважання російськомовного населення.

У 1926 році край залишили у складі Росії, хоча частину сусідніх земель передали Білоруській СРР. Це сприяло подальшій русифікації Стародубщини.