Сьогодні дочитав книгу Ребекки Кван «Катабазис» і маю дуже суперечливі враження.

Якщо поглянути на Goodreads, то рейтинг книги зараз становить 3,71 із 5. І з одного боку, це трохи відлякує, адже погодьтеся, оцінка не надто висока. З іншого - коли я почав читати книгу, вона видалася цікавою.

Двоє аспірантів Кембриджу вирушають у пекло, щоб знайти там свого загиблого викладача і повернути його назад. І тут я задумався: а сучасні учні в українській школі готові були б піти у пекло заради свого вчителя історії? Тому початок інтригує.

Особливо мені сподобалося саме пекло. Кван постійно грається з попередніми уявленнями про потойбіччя: тут є відсилки до Данте, Вергілія, Орфея, а сама авторка говорила і про вплив Томаса Стернза Еліота. При цьому її пекло не виглядає простим повторенням уже знайомих образів. Воно має власні правила, суди, випробування і доволі цікаву механіку.

Але поступово саме це відходить на другий план. Чим далі просувається сюжет, тим більше цікава подорож пеклом поступається місцем довгим розмовам, стосункам героїв та академічним проблемам. І мені ставало дедалі нудніше.

У результаті маємо дуже хорошу ідею, сильний початок і цікаве пекло, але чим більше сторінок читаєш, тим менше хочеться читати далі. А кінцівка мене взагалі розчарувала.

А ви читали «Катабазис»? Які у вас залишилися враження?