12 червня 1961 року в СРСР було прийнято указ про посилення боротьби з неробами і соціальними паразитами. Людей, які тривалий час ухилялися від суспільно корисної праці, виселяли з місця постійного проживання або примусово працевлаштовували. Наприклад, могли відправити на «оздоровчу поїздку» до глухого села працювати в колгоспі. Цікаво, що чіткої норми, скільки часу людина могла бути безробітною, не існувало. Тому місцеві органи влади нерідко використовували цей закон проти неугодних громадян.У 1968 році в Україні органи внутрішніх справ виявили 25,6 тисячі «паразитів», понад дві третини з яких працевлаштувалися після попередження. Ще 3 тисячі осіб було залучено до праці рішеннями виконкомів районних рад, а 350 особам за злісне ухиляння від суспільно корисної праці суди призначили виправні роботи. Того ж року міліція затримала понад 20 тисяч волоцюг і жебраків, з яких 1099 осіб було покарано позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на строк від шести місяців до одного року.Кампанія боротьби з неробами, які вели «паразитичний спосіб життя», особливого успіху не мала. Водночас відповідне кримінальне покарання існувало майже 30 років і було скасоване лише в березні 1991 року після ухвалення закону «Про зайнятість населення», який легалізував поняття безробіття в радянській Україні.Частенько розповідаю підліткам про цей закон і те, як він працював у СРСР. Це допомагає краще зрозуміти, чим авторитарні режими відрізняються від демократичних. Сьогодні подібні норми фактично діють у Північній Кореї, а певні елементи боротьби з «дармоїдством» у різний час запроваджували й у Білорусі.