#Епізод 198. Юрко Хмельницький та Іван Виговський

В інструкції московського уряду до своїх "агентів", що прибули в Україну на початку вересня 1657 року зазначалося серед іншого про необхідність вести тут таємні "задушевні" розмови з владою міст та містечок та звичайними їхніми мешканцями. Московити повинні були говорити, що цареві Алєксею стало відомо, що гетьман Богдан Хмельницький помер, "на городи Малої Росії наступають татари і ляхи, а у людності внутрішнє замішання". Тому цар, всією душею бажаючи захистити "простий нарід", хоче прислати сюди своє військо під командуванням знатних московських князів. Особливо наголошувалося, що українське міщанство нібито останні роки
"до кінця загибає і пропаде до решти, коли цар не візьме міста під свою безпосередню управу, вийнявши з-під влади гетьмана".

Тож війти та бурмистри мали відповісти на одне запитання...

Чи будуть вони бажати, щоб по їхніх містах (звичайно, тільки для їхнього ж блага) були розставлені царські воєводи? І в разі "всенародного схвалення" цієї ідеї, по прибутті московської армії козацька старшина повинна буде зібратися в Києві "для осмотрЂнья войска Запорожского", де їй будуть оголошені відповідні царські веління. Але після перших же зустрічей московитів із місцевим "партактивом", виявилося, що ніякої анархії й безладу в Україні немає й близько. Царським посланцям відповіли, що:

"Коли у нас від яких-небудь злих людей починаються розрухи, тим людям у нас буває карність, і як тепер в війську в обозі від деяких злих людей почалися недобрі діла, бунти і вбивства, тих злих людей військовим судом багатьох скарано на смерть, а іншим утинано вуха і носи".

Ідея з воєводами - московитами теж особливого ентузіазму не викликала. У Москву тоді доповідали:

“а видно, що убогим людям то подобається, щоб у них по городах були воєводи царського величества, а інші того не хочуть... і все те полагають на волю царя”.

Ось ці "убогі люди" зі своєю "класовою ненавистю" до козацької старшини, яка тільки й наживається на війні, стала на той момент уже неабиякою проблемою для Війська Запорозького. Переяславський полковник Павло Тетеря, що саме в той час перебував "на болотах" за дорученням покійного гетьмана, просив московських бюрократів не афішувати царські документи, якими старшину наділяли новими володіннями, бо їх просто поб'є козацька чернь зі словами:

“Ми всім військом царю служили і за нього помирали, а маєтності випросив собі тільки писар з товаришами".

На козацькій раді в Чигирині, що зібралася одразу після похорону Богдана Хмельницького, московський посол просто "заливався солов'єм". Почувши, про всі ті блага, які начебто обіцяв цар Алєксєй Війську Запорозькому, козаки почали вимагати, щоб гетьманич Юрій і генеральний писар Іван Виговський показали всьому товариству всі ті "статті" по яким Хмельницький домовився з Москвою. Як виявилося, навіть через три роки після Переяславської ради мало хто знав "чим нас великий государ пожалував". Але не відносини з московитами тоді найбільше хвилювали те багатолюдне зібрання. Першим на порядку денному стояло питання обрання нового гетьмана. Пам'ятаємо, що перед смертю батько Хмель змусив полковників принести присягу вірності його синові Юрію, але щось пішло не так.

Замість втілити в життя волю померлого гетьмана та віддати булаву та інші клейноди його спадкоємцю, рада вирішила
"допоки Юрій Хмельницький не прийде в літа і в совершенний розум"

обрати гетьманом... генерального писаря Виговського. За однією з версій Юрко й сам відмовився від булави, бо не потягне. А Іван Виговський потім запевняв, що не хотів того гетьманства та не міг не послухати війська. Але той факт, що першим ділом після смерті Хмельницького писар забрав собі "мільйон талярів зложених в льохах гадяцьких", які гетьман наскирдував за роки свого правління, говорить про інше. Очевидно, ті кошти добре допомогли з піаром кандидатури Виговського (знаємо такі хвалебні рядки писареві: "понеже Богдана Дух святий умудряєт, а Іоана мудрости Богдан научаєт") та й просто підкупити кого треба.